Рік «радіо» або «Землі, гроші, два суди». Броварська трагікомедія на дві дії

Пролог

Жовтень 2013 року. До початку Революції Гідності залишається менше місяця. Броварська міська рада проводить звичайну сесію в звичному залі зі звичними депутатами. І все би як завжди, якби не цікавий випадок. Одне з питань, винесене на розгляд – зміна цільового призначення із сільськогосподарського на промислове аж 94.6 ГА землі на колишній території державного підприємства  «Радіопередавальний центр».

От тільки за документами земля належить вже не «Радіопередавальному ценру», і навіть не державі, а такому собі ТОВ «ІНТЕР-ПРОФІТ». І планується тут зведення нібито справжньої «Мекки» робочих місць для броварчан – заводу німецького фармацевтичного гіганта – компанії «Bayer AG». Щоправда презентувати проект до броварських депутатів прийшли не представники «Bayer AG» і навіть не ТОВ «ІНТЕР-ПРОФІТ», а працівниця уже іншої компанії «ТЕХЕНЕРГОТРЕЙД» Денисова Ж.Д. Тієї самої компанії, що володіє складськими приміщеннями в Димитрові. Ще з їхнім власником – київським бізнесменом Віктором Поліщуком – та його родиною пов’язують компанії  «Ельдорадо», «Технополіс», ТРЦ «Гуллівер» та відомі всім броварчанам будівництва Зелений і Лісовий квартали.

Усе це викликало підозру в депутата Броварської міської ради Романа Сімутіна. Та його численні зауваження проігнорували. А рішення про зміну цільового призначення все одно проголосували. Чи справді на броварські землі прийде німецька фармацевтична імперія, Роман і громадські активісти міста все ж вирішили поцікавитися напряму в компанії «Bayer AG». І відповідь була неочікуваною:

«ТОВ «Байєр» не має домовленостей з ТОВ “КОМПАНІЯ “ІНТЕР-ПРОФІТ” щодо будівництва будь-яких будівель чи споруд на території м. Бровари. Наразі ТОВ «Байєр» не має намірів користуватись будівлями чи спорудами, які плануються бути збудовані на території м. Бровари по вул. Кутузова».

Після такої відповіді поважної світової компанії стало очевидно – за красивими обіцянками про тисячі робочих місць ховається чергова земельна афера. Але ніхто навіть не здогадувався – наскільки масштабна, і наскільки красиво розіграна вона як по нотах…

Акт перший. Як землю крали?

Підготовка до фактично крадіжки в держави 94.6 ГА броварської землі розпочалась ще наприкінці 2012 року. Саме тоді була створена землевпорядна організація «АЛЬЯНСЮСТИЦІЯ». У майбутньому саме вона виготовлятиме всі документи для цієї земельної афери.

Отже, 94.6 ГА ласої площі посеред Броварів. Щоправда роздати землі промислового призначення, якими вони були на той час, по закону неможливо. Лише купити через аукціон, а це вже інша – ринкова ціна. Близько 300 мільйонів гривень. Потенційних власників такий – законний – варіант не влаштовував. Тому в змові з певними державними структурами (про них ми розкажемо пізніше)вони пішли іншим – незаконним, але значно дешевшим шляхом.

Перше, що треба було зробити, перевести цільове призначення цієї землі з промислового в сільськогосподарське. Адже лише так ділянки можна буде роздати під приватизацію безкоштовно. Та оскільки жодних підстав для такої зміни не було, в Центральному державному архіві раптом знаходять документ 1971 року. Там між рядків, які в силу віку документа вже дуже складно прочитати, все ж з’ясовують – зі 115 ГА окрім доріг, садів, вигону для випасу корів і навіть лісів, є ще 94, 6 ГА, що призначені саме для вирощування сільськогосподарських культур.

І, о диво, Окружному адміністративному суду виявляється достатньо цієї інформації, аби встановити історичну справедливість. У травні 2013 року його рішенням на промислових землях РПЦ, як в старі добрі часи, знову можна вирощувати картоплю. А прокуратура в свою чергу жодним чином на той момент це рішення не оскаржила.

Далі РПЦ звертається до Держземагенства, аби ці 94,6 ГА уже офіційно  внесли до  Форми № 6-Зем. Але там відмовляють. І ця письмова відмова стає причиною того, аби РПЦ знову звернулося до суду. Мовляв, нехай вже служителі Феміди зобов’яжуть «вередливе» Держземагенство  внести зміни у земельну звітність. І він – суд, звісно ж, зобов’язав. При чому в блискавичний термін – усього лише за тиждень.

Але й на тому дива не припиняються. РПЦ, який судячи з усього картоплі вирощувати не хоче чи, може, не вміє, заявляє – землі сільськогосподарського призначення нам не потрібні, і передає їх Держземагенству.

Отже, тепер офіційно як сільськогосподарські ці землі у розпорядженні Держземагентсва. Нарешті їх вже можна безкоштовно роздати людям. У липні 2013-го 94,6 ГА ділять на 48 ділянок. І знаходять щасливих власників. Це маловідомі броварчанам особи. Щоправда дехто з них тісно пов’язаний з вищезгаданими ТОВ «ІНТЕР-ПРОФІТ» та «ТЕХЕНЕРГОТРЕЙД».

Виділення ділянок проходить законним шляхом. Дивує інше – дозволи на розробку, що проводить те саме ТОВ «АЛЬЯНСЮСТИЦІЯ», та документи,що посвідчують право власності на ці ділянки, усі 48 власників отримують блискавично швидко як для української бюрократичної машини. Всього лише за місяць. Хоча в реальності ця ж процедура займає зазвичай від шести місяців до кількох років. Дивовижно – проекти землеустрою усі вони отримують в один день. А вже за кілька днів усі ділянки скуповують три особи – Тимошенко В.Я., Федоров Г.І. і Гунько А.Г. Що цікаво – Гунько та Федоров також отримували на цій же території ділянки по 2 ГА. Усі троє, до речі, тісно пов’язані з компаніями «ІНТЕР-ПРОФІТ» та «ТЕХЕНЕРГОТРЕЙД». А вже на початку серпня три нових власники укрупнюють свої землі в п’ять ділянок – Тимошенко В.Я. (18,67 ГА), Федоров Г.І. (дві ділянки по 16 ГА) і Гунько А.Г. (дві – по 18 і 26 ГА відповідно). Славнозвісне ТОВ «АЛЬЯНСЮСТИЦІЯ» виготовляє п’ять нових проектів землеустрою, котрим в цей же день присвоюють кадастровий номер і вносять у земельний кадастр, що в принципі в такий термін неможливо.

Далі пан Гунько садити на своїх ділянках город, що прямо передбачає цільове призначення, раптом передумує. А хоче знову промисловість. Тому звертається до Управління архітектури та містобудування Броварської міської ради з проханням дозволити повернути цій землі промислове цільове призначення. І вже за перевіреною раніше схемою отримує…звісно ж, письмову відмову. Мовляв, згідно з Генпланом тут у майбутньому буде перспективна забудова. Офіційне «НІ» Гунько несе оскаржувати до суду. І з блискавичною швидкістю – 7 днів – отримує його рішення: визнати відмову неправомірною і переглянути прохання пана Гунька ще раз.

Що найцікавіше – причиною такого рішення став (а тепер увага!) лише тільки НАМІР Проектного інституту «Діпромісто» колись створити проект, котрий імовірно передбачатиме наявність на цих землях промисловості. Але для суду, як виявилося, гіпотетичні наміри Інституту важать більше ніж реальні дані Генплану.

А далі була справжня магія. Якимось невідомим чином землі трьох осіб опиняються у власності ТОВ «ІНТЕР-ПРОФІТ». Їх вносять до статутного капіталу компанії, одним із засновників якої є той самий пан Гунько. Як в «ІНТЕР-ПРОФІТУ» опиняються ще й землі Федорова та Тимошенка, історія, як і документи, замовчують. Їх просто немає.

І вже тепер єдиний повноправний власник 94.6 Га ТОВ «ІНТЕР-ПРОФІТ» має серйозний намір повернути цій землі її промислове цільове призначення. Настільки серйозний, що виносить це прохання на той самий вищезгаданий розгляд депутатів міської ради у жовтні 2013-го. Обійти цей колегіальний орган, якщо мова йде про зміну цільового призначення, на превеликий жаль «ІНТЕР-ПРОФІТУ», законно неможливо. Аби депутати навіть не сумнівались в благих намірах нового власника землі, компанія делегує виступити перед ними представника чомусь «ТЕХЕНЕРГОТРЕЙДУ» Денисову Ж.Д. Вона і «годує» міських обранців,а з ними і всю броварську громаду, байками про тисячі робочих місць фармацевтичного заводу «Bayer AG». Саме тут зародилися перші сумніви та розпочалась нова дія цієї земельної трагікомедії.

Дія друга. Як землю повертали?

Після відповіді німецького фармацевтичного гіганта «Bayer AG», мовляв, ми про завод в Броварах ні сном, ні духом, до розгадування цієї заплутаної і багатоактної земельної афери підключився народний депутат Павло Різаненко. Тоді ані він, ані громада ще не знали – на пошук істини їм знадобиться майже рік. Та й у справедливість на той – дореволюційний – час мало хто вірив.

Перше, що хотів Павло Різаненко, це ознайомитися з 48 проектами землеустрою. Тоді про існування трьох власників ще ніхто не знав. Аби побачити ці проекти на власні очі в хід йшли всі можливі засоби – від депутатських запитів і звернень до судових позовів.

Як відомо, проекти землеустрою виготовляються в трьох екземплярах. Один – лишається у замовника (в даному випадку їх було аж 48 осіб). Другий – у організації, що їх виготовляла (ТОВ «АЛЬЯНСЮСТИЦІЯ»). І третій – звісно, в Держземагенстві. Саме туди спершу Павло Різаненко і звернувся. І саме звідти почалася епопея з відмовами.

Найцікавіше, що будь-які запити закінчувалися однією і тією ж відповіддю – дана інформація конфіденційна, а тому надана бути не може.

Це було дикістю і абсурдом, адже така інформація апріорі не може бути конфіденційною з точки зору як закону, так і здорового глузду. Та численні відмови надати проекти були чітким сигналом ознаки злочину, а отже необхідно виводити земельних аферистів на чисту воду.

Загалом, аби добитися дозволу таки побачити ці 48 проектів землеустрою в обласному Держземагентсві, Павлу Різаненку та громадським активістам знадобилося майже рік часу, два суди, 10 судових засідань включно з апеляціями і касаціями та десятки запитів, звернень і стільки ж відмов у відповідь.

Навіть на ухвалу суду, що зобов’язувала надати 48 наказів про виділення земельних ділянок, У Держземагенстві примудрялися написати, що інформація конфіденційна. Та післямайданівський час і зміна влади таки змогли зрушити цю брехливу бюрократичну машину. Щоправда теж не одразу. На жаль, більшість представників старої системи таки залишалися на своїх місцях.

У квітні 2014-го від уже нового керівника обласного Дерземагенства стало відомо – 48-ми проектів землеустрою у їхніх архівах немає. Як і в архівах броварському відділу цієї ж структури. ТОВ «АЛЬЯНСЮСТИЦІЯ» просто не передало їх туди. Більше того – не було документів і в самої «АЛЬЯНСЮСТИЦІЇ». Всі три примірники 48 проектів якимось дивним, але точно протизаконним чином, опинилися у славнозвісного засновника «ІНТЕР-ПРОФІТУ» пана Гунька. Проекти, що майже рік не мали для його роботи жодного значення, він бережливо возив у своєму Рендж Ровері поряд із паспортом, водійськими правами та іншими важливими документами. От тільки біда – Рендж Ровера Гунько не догледів. І в червні 2014-року авто вщент начебто згоріло на подвір’ї його дому в селі Гоголів Броварського району. Про те, що в машині згоріли ці проекти, написали навіть у довідці ДАІ. Офіційна версія – підпал. До речі, сам Гунько запідозрив як мінімум з десяток паліїв. Серед них і народний депутат Павло Різаненко, який потратив мало не рік часу, щоб ці документи отримати. І майже отримавши, за логікою Гунька, чомусь вирішив спалити.

І це би напевно мало стати глухим кутом у цій справі. Адже нема документів – нема проблеми. Якби паралельно з першим позовом Павло Різаненко не розіграв іншу сюжетну лінію цієї п’єси. Нею став технічний позов по скасуванню наказів про виділення земельних ділянок. У його успіх не вірили навіть в нібито «оновленій» обласній прокуратурі. А дарма…

З допомогою депутатського звернення були отримані копії проектів землеустрою про вищезгадане укрупнення 48-ми ділянок до п’яти, а також проекти землеустрою про зміну цільового призначення цих ділянок з СГ на промислове. Вони якраз згоріти не встигли.  Як тільки з’явилася змога ознайомитися з цими документами, стали зрозумілими схема та механізми передачі цієї землі з рук у руки. І чимало кричущих фактів. Приміром, блискавичні терміни винесення судових рішень та виготовлення документів. Більше того, всі договори купівлі-продажу землі, яку скупили за три дні, реєструвалися небачено досі в нотаріальній практиці – з пізнього вечора і практично цілий день– один за одним.

Найцікавіше сталося тоді, коли Павло Різаненко виграв апеляцію по скасуванню наказів про виділення земельних ділянок. У приватних розмовах йому повідомили, мовляв, по касації, котру подало ДЗА, вже дали хабар судді і отримати позитивне рішення буде неможливо. Павло зробив все, що під силу народному депутатові, аби Держземагенство відкликало свою касацію. Проте її подав один із представників «ІНТЕР-ПРОФІТУ». І знову ж таки поширилися чутки про хабар судді, що мав розглядати цю справу. Проте як тільки на засіданні суддя усвідомив – позов подав народний депутат, а Генеральна прокуратура його підтримала, швидко «дав задню». Через два тижні таймауту, нібито взятих для більш детального вивчення усіх документів, історичного тепер вже для броварської громади 4.12.2014року після усього лише трьох хвилин засідання Вищий адміністративний суд України виніс рішення – касаційну заяву відхилити. Оскаржити це рішення надзвичайно складно. А отже і в будь-який спосіб легалізувати цю земельну аферу теж.

Далі аби повернути ці 94,6 ГА назад у державну власність одним судовим рішенням необхідно буде скасувати всі правовстановлюючі документи «ІНТЕР-ПРОФІТУ», трьох і 48 горе-власників цієї землі.

Як би талановито не була написана ця п’єса, як би блискуче не грали актори, прем’єра вистави на юридичній сцені українського правосуддя таки провалилася.

Епілог

Як і в театральному житті, найцікавіше у цій заплутаній справі, звичайно ж, залишилося за лаштунками. І найбільший інтерес, звісно ж, викликає ім’я «продюсера», тобто замовника усієї цієї афери.

Віктор Поліщук – власник ТОВ «ТЕХЕНЕРГОТРЕЙД». Саме з ним пов’язують усіх фігурантів цієї справи і ті промислові об’єкти, що мали вирости на 94,6 ГА замість звичних буряків та картоплі.

Вперше ім’я пана Поліщука замайоріло в броварському інформаційному просторі 2010 року, коли його приписували в партнери забудовників сумнівно отриманих 1,2 ГА землі по вулиці Соборній. Пізніше – його компанія уже законно придбала ділянку в районі Димитрова та збудувала там численні склади. А не так давно за його участю в Броварах розпочалося одне з наймасштабніших житлових будівництв – Зелений та Лісовий квартали.

Але неофіційно з іменем Поліщука в Броварах тісно пов’язували дві основні легенди. Перша – «він валізами роздає гроші броварським посадовцям за потрібні йому рішення, і вони такому клієнту не натішаться». Друга – «його дружина Лілія Рєзвая є племінницею Світлани Мєдвєдєвої – дружини російського прем’єр-міністра Дмитра Мєдвєдєва». І якщо першу легенду підтвердити достеменно, окрім як на рівні чуток, поки неможливо, то другу у високих владних коридорах принаймні не спростовують. Окрім того, Віктору Поліщуку закидають давню дружбу з сином колишнього президента України Віктора Януковича Олександром. А його прес-секретарем довгий час була скандальна журналістка Альона Березовська. Її періодично зараховували в коханки то Віктора Януковича, то його старшого сина. До речі, нині вона, як і «знані втікачі», в Москві і всіляко прославляє там так звану Новоросію та ідеї «Русского мира».

Окрім того, очевидною є висока «лояльність» обласної міліції та прокуратури до пана Поліщука. Чи не тому,що неодноразово їх працівники отримувати квартири в новобудові, зведеною компанією Поліщука. Зокрема в один із драматичніших днів Майдану – 18 лютого – ордери на квартири видали працівникам спецпідрозділу «Беркут». https://mpz.brovary.org/v-den-shturmu-maydanu-sapozhko-vidav-berkutu-novi-kvartiri/ А вже нині у компанії Поліщука «ТЕХЕНЕРГОТРЕЙД» працює дитина одного з найвищих по рангу посадовців в Україні.

Чи є всі ці гучні, а місцями скандальні прізвища простим збігом обставин? Наскільки правдива легенда «про валізи грошей для броварських посадовців»? І чи мають гроші російських родичів дружини Поліщука пряме відношення до його українського бізнесу? Усе це ще треба буде розгадати. Одне точно – нові п’єси політичного і бізнесового театрів, що розпочалися на території міста Бровари, уже варто анонсувати на великій всеукраїнській сцені.

Занавіс

Марина Фесенко