На сьогодні, за офіційною інформацією ЦВК, на нашому 97 окрузі зареєстровано 29  претендентів на мандат народного депутата. Особисто я прогнозував, що  загалом буде від 30 до 40 кандидатів. Час ще є, тож, скоріше за все,   дотягнемо  і до такої кількості. Багато це чи мало? Звісно, це велика кількість. Виборцю, який уже визначився,  буде достатньо важко навіть знайти у бюлетені так званого «свого» кандидата. Не кажучи про того, хто на день голосування ще вагатиметься. Але – маємо те, що маємо.

Якщо проаналізувати список  вже зареєстрованих кандидатів по округу №97, то бачимо присутність в ньому значної  кількості  так званих технічних кандидатів.  Переважна більшість з них, я переконаний в цьому, люди достатньо адекватні. Тож  самі прекрасно розуміють, що нічого їм  на виборах не світить. Вони ніколи не здобудуть перемогу. Але реєстрація їх кандидатами пояснюється зовсім іншими чинниками.

Серед таких  людей ми   бачимо секретарок, адміністраторів, педагогів, працівників комунальних підприємств, державних установ. Примітно, що  з однієї структури –  КП «Бровари-землеустрій» – йдуть одразу двоє, директор і його заступник. Дивна річ, що заступник проявляє неабияку як для сьогоднішнього часу сміливість, не побоюючись  скласти конкуренцію своєму безпосередньому керівнику.

Загалом всіх цих кандидатів об’єднує кілька речей. Їх або взагалі практично ніхто не знає в окрузі, або дуже мізерна кількість людей. Як люди серйозні, а я вірю в це, вони добре знають, для чого здавали документи в ЦВК для реєстрації. Аж ніяк не для перемоги. Вони – люди підневільні, люди, на яких тисне, яких пресує і навіть залякує  нинішня влада. Їх просто змусили подавати документи для  балотування.

А  не погодитися, проявити власне почуття гідності  сміливості у них не вистачило. І саме з допомогою ось таких кандидатів деякі партії, а в першу чергу це стосується владної,  намагаються збільшити своє представництво у дільничних комісіях, окружних, тим самим воліючи  взяти процес голосування та підрахунок голосів під свій контроль.

Що стосується висуванців від  деяких партій, особливо – маловідомих або призабутих у суспільстві, то це говорить  лише про недосконалість політичної системи в Україні. Власне, її у класичному розумінні немає, адже це нонсенс – наявність близько 200 партій. Взагалі, переважна більшість партій немає чітко вираженої ідеології.  Ще чимало з них існують як бізнес-проекти.

Фактично як певний вирок нинішній владі можна говорити і про присутність серед кандидатів ще однієї категорії претендентів на проходження до Верховної ради. І це стосується не лише нашого округу. Така картина по всій Україні. Є кандидати,  хто саме таким чином хоча б на певний час намагається просто захистити свій бізнес. Причому,  не  від конкурентів, а від репресивної державної машини. І це прикро,  адже у них, як і в більшості народу, вже немає віри у справедливість всієї правозахисної системи в Україні і судової, зокрема.

Є й інша категорія  технічних  кандидатів. Їх менше, вони трохи  відоміші в окрузі за попередніх. Проте про їхню перемогу   говорити теж не варто.  Завдання цих людей в іншому -  у передвиборчому процесі розповсюджувати про конкурента неправдиву інформацію, вдаватися до «чорного» піару і тим самим забрати деяку кількість голосів  у найбільш реального  суперника кандидата від провладної партії.  Власне, вони діють за вказівкою нинішніх, так званих «господарів життя» і в їхніх  інтересах.

Але застосування на виборах усіх цих та інших політтехнологій, на моє глибоке переконання, – марна справа. Вони ґрунтуються на  недооцінці самого виборця, на самовпевненості провладних сил, що вони можуть вплинути на людей з допомогою тиску,підкупу,  залякування.  Український виборець  став іншим. Він насправді зможе розібратися і неодмінно розбереться  – хто є хто, що насправді представляє собою той чи інший кандидат, чому він вирішив  балотуватися, чи здатний він справді ефективно працювати у парламенті, чи це буде чергова «тушка».  І, розібравшись,  виборець зробить правильний вибір.  Я в цьому не сумніваюся.