Image00001У першій частині розслідування ми розповіли читачам «Маєш право знати» про факти заборон збиранню інформації громадянам у броварських супермаркетах. Висновки були невтішними – в усіх відвіданих магазинах тим чи іншим чином забороняють проводити фото- та відеознімання. Відомі також і випадки перешкоджання громадянам, які реалізують свої конституційні права таким шляхом.

У другій частині наш автор розповість, як саме законодавство регулює питання проведення фото- та відеознімання у магазинах. Свої коментарі для дослідження надали юристи - як авторитетні захисники прав громадян і журналістів, так і представники однієї з мереж супермаркетів (яку численні активісти відзначають як одного з найбільших порушників прав на збирання інформації) - АТБ. Втім, слід зазначити, що АТБ виявилась єдиною мережею, яка погодилась надати своє юридичне обґрунтування щодо фото- та відеознімання в супермаркетах.

Що дозволяє громадянам знімати у супермаркетах?

Найперше, на що вказують юристи, - існує загальний принцип, відповідно до якого громадяни мають право робити усе те, що не заборонено їм законодавством. Винятком можуть бути лише посадові особи, які перебувають при виконанні службових обов’язків.

Аргументуючи заборону проводити фото- та відеознімання у магазинах, працівники та власники часто вказують на наявність «внутрішніх правил» або «усних розпоряджень».

Однак Конституція України гарантує право громадян вільно збирати інформацію. У ст. 34 йдеться: «Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.» Ця ж стаття чітко вказує винятки, коли таке право може бути обмеженим: «здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.»

До того ж, деякі юристи вказують на ч. 1 ст. 92 Конституції України, яка прямо зазначає, що виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина. Отже, жодні обмеження прав, зокрема і на збирання інформації, прописані у «внутрішніх документах» і, тим паче, сказані усно, не мають жодної юридичної сили.

Окрім того, закон «Про інформацію» також гарантує право на вибір форм і джерел збирання інформації. У п. 2 ст. 7 ідеться: «ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.»

Не рідкісний аргумент охорони та персоналу супермаркету – ви перебуваєте на приватній власності, а власник проти фото- та відеознімання. Юристи, коментуючи, зазначають, що Закон захищає права власників магазинів (якщо магазин є приватною власністю). Відповідно до ст. 41 Конституції України «кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». Однак фото- та відеознімання ніяк не перешкоджають власнику володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Водночас, у цій самій статті зазначено, що «використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.»

Збирання інформації задля захисту прав споживачів

Юристи все ж зазначають, що вільне знімання в магазинах не є аксіомою. Існують випадки, коли воно може бути обмежене, але про це буде написано далі. Коли мова йде про знімання товарів і інформації про них (зокрема цінників), усі юристи відзначають – знімати можна. Гарантує таке право перш за все ст. 50 Конституції України: «Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.»

Додаткові гарантії прописані і в інших законах. Зокрема у пп. 4 п. 1 ст. 4 закону «Про захист прав споживачів» написано, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право зокрема на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця). П. 5 ст. 21 цього ж закону визначає випадки, коли права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними. Серед таких випадків – коли «будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію». Юристи також зауважують, що жодним законом не обмежене право споживача на отримання інформації, зокрема шляхом фото- чи відеофіксації.

Як зазначають правники мережі супермаркетів АТБ, часто адміністрації називають інформацію про товар «конфіденційною». Самі ж юристи мережі спростовують таке твердження. Відповідно до п. 1 ст. 7 закону «Про доступ до публічної інформації», а також п. 2 ст. 21 закону «Про інформацію» конфіденційна інформація – це інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Водночас, пп. 2 п. 2 ст. 13 закону «Про доступ до публічної інформації» та пп. 1 п. 4 ст. 21 закону «Про інформацію» гарантують, що інформація про стан довкілля, якість харчових продуктів та предметів побуту не може бути обмежена у доступі. П. 2 ст. 14 закону «Про інформацію» також визначає, що «інформація про вплив товару (роботи, послуги) на життя та здоров’я людини не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.»

Знімання людей

Головне питання, яке постає щодо знімання людей у магазинах (як відвідувачів, так і персоналу магазинів), є те, чи можна вважати торговельну залу супермаркету громадським (публічним) місцем. Це поняття прописане у ст. 1 закону «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення». Відповідно до визначення, «громадське місце – частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під’їзди, а також підземні переходи, стадіони.» Під це визначення цілком підпадають торговельні зали супермаркетів.

Право знімати людей визначене у ст. 307 Цивільного кодексу. У п. 1 статті йдеться, що «фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою», однак «згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.» Юристи зазначають, що згода на проведення фото-, відеознімання презюмується, тобто фізична особа вважається такою, що погодилась на зйомку, аж поки вона не виразить своє заперечення щодо цього.

Юристи АТБ, натомість, не погоджуються, що торговельні зали супермаркетів є громадськими (публічними) місцями. Також вони вважають, що перебування людей у торговельній залі магазину не підпадає під визначення п. 1 ст. 307 Цивільного кодексу, а, отже, знімання працівників та відвідувачів супермаркетів не може бути здійснене без їхньої попередньої згоди.

Знімання суспільно важливих подій та/або для захисту прав

Не можна обмежити фото- та відеознімання суспільно важливої події (збір суспільно важливої інформації). На думку юристів, це випливає зокрема з п. 1 ст. 29 закону «Про інформацію»: «інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.» Власне, «предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.» Про це йдеться у п. 2 цієї ж статті. Юристи зауважують, що наведений перелік не є вичерпним.

Окрім того, пп. 4 п. 2 ст. 13 закону «Про доступ до публічної інформації» навіть зобов’язує розпорядників інформації надавати суспільно важливу інформацію.

Також існує норма у законі «Про інформацію», яка прямо захищає право збирати інформацію (знімати) задля захисту своїх прав або прав інших осіб. У п. 1 ст. 5 закону йдеться: «кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.»

На практиці, зазвичай, коли людина намагається реалізувати своє право на фото- чи відео знімання, їй починає перешкоджати охорона або персонал магазину. Знімання перешкоджань можна сміливо трактувати як спрямовані на захист власних інтересів, зокрема і знімання охоронців та персоналу, навіть якщо вони виступають проти цього. Варто зауважити, що якщо у ваших діях все-таки є порушення, затримати вас (або обмежити у праві на пересування), застосувати до вас силу не правоохоронцю (не міліціонеру) можна лише в окремих випадках, тільки якщо ви вчиняєте кримінальний злочин (ст. 38 Кримінального кодексу). Якщо ж ви не вчинили кримінального злочину, то дії особи, що вас незаконно затримує, підпадають під ст.146 Кримінального кодексу, зазначають юристи. Також, ніхто не має права бити вашу фото-, відеотехніку, чіпати її, закривати, торкаючись руками, виривати з рук та не віддавати. Приватна власність – непорушна, на чому зауважують правники. Про це йдеться у ст. 41 Конституції України, вже згаданій вище.

Слід зазначити, що приватна охорона та персонал не вважаються посадовими особами, отож щодо знімання їх на фото чи відео діють загальні норми права, як і щодо інших громадян. Водночас, закон не ставить обмежень на знімання посадових осіб, а саме держслужбовців - правоохоронців і чиновників різних рівнів. За словами юристів, це випливає з пп. 5 п. 4 ст. 21 закону «Про інформацію», відповідно до якого не меже бути обмежена у доступі інформація «про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.»

Варто також зауважити, що права журналістів і звичайних громадян на фото- та відознімання майже не відрізняються. Водночас, ст. 24, 25 закону «Про інформацію» все ж дають більше гарантій для працівників медіа, зокрема на здійснення аудіо- та відеозаписів із використанням відповідної техніки для цього. До того ж, ст. 171 Кримінального кодексу чітко вказує на кримінальну відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналіста.

Автор статті навів читачам лише основні юридичні випадки, які знадобляться під час здійснення права на фото- та відеознімання у супермаркетах. Також не висвітлена тема про те, як варто боротися із порушенням своїх прав. За детальнішою інформацією радимо звертатися до юристів.

У написанні статті були використані

  • Коментарі Тараса Шевченка, директора Інституту медіа права.
  • Коментарі юристів, надані піар-службою мережі супермаркетів АТБ.
  • Науково-практичний коментар до закону «Про доступ до публічної інформації» (ред. – Андрій Шевченко).
  • Коментарі юристів з методичних і практичних матеріалів Інституту розвитку регіональної преси.
  • Законодавство України.