Яким насправді має бути «буфет» у «Прометеї»: висновки після Літшколи

Увесь минулий тиждень я провела у Карпатах – на [Літній літературній школі]

, організованій Центром літературної освіти. Вже вчетверте людей з усієї країни, які пишуть та хочуть вдосконалювати цей вміння, зібрали в одному місці, щоб розповісти, де нині перебуває сучукрліт процес, що відбувається на книговидавничому ринку, які у літераторів є можливості міжнародної співпраці ect. Більш детально про «творчу кухню» цьогорічної школи та про те, чому я взагалі на неї їздила, можна прочитати у моїй колонці на «Українській правді. Життя».

А от у колонці на «Маєш право знати» я би хотіла поговорити про дещо інше. Про те, про що мені багато думалось на цій літшколі. А думалось мені про Бровари і про літературний простір у нашому місті, а точніше про його відсутність.

Література у нашому місті перебуває у справжньому гетто, наочним прикладом якого є книжковий кіоск «Просвіти» Валерія Середи. Замість того, щоб підтримати добру справу відомого просвітянина і дати йому нормальне приміщення, його МАФ уже кілька років переносять з місця на місце, як якийсь непотріб (а на тій території, де він стояв, будують то чергову висотку, то чергові «Кулінічі»). А насправді це єдина книгарня у нашому місті, в якій продаються насамперед українські книжки. І саме на можливості легко і просто купити книгу й тримається у всьому світі читання.

Проте для того, щоб люди масово читали книжки, потрібен ще один «компонент» - простір для розмов про літературу. І літературно-мистецького об’єднання «Криниця», яке збирається у міському клубі раз на місяць (!), явно не досить для цього (але, звісно, добре, що хоча б воно є). Я переконана, що «попит на літературу» у нашому місті значно більший, і насамперед попит на літературні заходи – зустрічі з письменниками, поетичні читання та слеми, автограф-сесії, літературні дискусії, буккросинги тощо. Проте усього цього нема. І я знаю, чому.

Екскурс в історію:  4 роки тому…

Нам – журналістам «МПЗ» – часто закидають: «А що ви зробили для свого міста, що смієте так нещадно критикувати владу?» От тільки ті, хто запитують, мабуть, просто або не знають, або вже не пам’ятають, з чого все почалось – з чого почалась наша активна громадянська позиція. А почалась вона з нейтральних, абсолютно аполітичних культурно-мистецьких ініціатив. Була собі така броварська молодіжна громадська організація «Авангард плюс», у якій зібрались молоді люди, що активно цікавились літературою та культурою. І стали ми проводити усілякі книжкові заходи: зустріч з письменницькою парою Ірою Цілик та Артемом Чехом, живий буккросинг у парку «Перемога», літературні читання у рамках фестивалю «Білоруська весна-2010», благодійну акцію до Дня книги, літературний конкурс «Проза міста» тощо. Однак – на наш великий подив – більшість наших ініціатив втілювались у життя не завдяки, а всупереч діями влади, зокрема чиновників з відділу культури та відділу молоді.

Тоді ми щиро не розуміли, звідки такий спротив і чому наші заходи поступово стали забороняти, почали відмовляти у наданні приміщень, виключили членів нашої молодіжки з Координаційної ради з питань молодіжної політики тощо. А все тому, що ми хотіли залишатись незалежними – без усіляких «під патронатом» та «за підтримки», ми хотіли бути самими собою, робити ті культурні проекти, які були нам цікаві, і при цьому мати право запитати на зустрічі міського голови з молоддю, чому на молодіжну політику у 10 разів зменшили витрати з міського бюджету – і почути відповідь. І ми її почули – у вигляді тотальної обструкції. Та внаслідок таких необачних дій влади у нас стало виникати значно більше запитань до чиновників, які ми досі продовжуємо ставити – уже як журналісти та “дорослі” громадські активісти.

Проте, звісно, той опір, який нам чинили, було порівняно легко обійти. На власному досвіді ми переконались: щоб діяти, зовсім не обов’язкова підтримка влади та надання комунальних приміщень. Зустріч з письменниками ми провели разом з книгарнею на її території, літературні читання відбулись простонеба на галявині у парку, обмінюватись книжками виявилось досить зручно за чашкою чаю у кафе, а круглі столи та молодіжні конференції можна легко проводити на території приватних навчальних закладів. А незначні фінансові витрати ми покривали з власних кишень.

Та треба визнати, що регулярно проводити культурно-мистецькі та будь-які інші некомерційні заходи, долаючи штучні перешкоди та реагувати на постійні «неприємні сюрпризи» в останній момент, складно. Та й зрештою у такій ситуації значно доцільніше почати докладати зусилля до того, щоб зупинити того, що ці перешкоди постійно створює. Чим ми власне й стали займатись.

Вихід є!

І все ж мені у моїх журналістсько-громадських буднях бракує ЛІТЕРАТУРИ – розмов про неї, зустрічей з письменниками, літчитань. А щоб подібні заходи справді регулярно відбувались, потрібен постійний простір для цього. І, як на мене, найкраще для культурно-мистецьких заходів надається… одне з приміщень у міському культурному центрі «Прометей» – споруді, яка якраз і призначена для задоволення культурних потреб броварчан. І я маю на увазі не велику актову залу МКЦ, бо в ній забагато простору для камерної по своїй суті літератури , і не кінозал, бо його призначення – для іншого виду мистецтва, а маю на увазі БУФЕТ.

Той самий буфет, яким, за словами начальниці відділу культури Наталі Багмут, є… нічний караоке-клуб її сина «Мюзік Хол». Замість п’яних та гучних гулянок до ранку, які постійно порушують спокій мешканців довколишніх будинків, у міському культурному центрі, на моє переконання, мало би бути… ЛІТЕРАТУРНЕ КАФЕ. Заклад, який би став простором для розвитку культури та творчості у нашому місті. У якому можна було б проводити і літературні зустрічі, і дискусії, та ще й відкрити невеличку книгарню або запросити пана Валерія. У якому, зрештою, можна було б комфортно почитати цікаву книгу за чашкою кави з млинцем, зустріти творчих та вільних людей та поспілкуватись з ними.

Саме такий «буфет» – на мою думку – мав би бути в «Прометеї», саме він міг би значно пожвавити культурно-мистецьке життя у нашому місті, створити умови для творчого розвитку та «змістовного дозвілля» (улюблений канцеляризм чиновників від культури) броварчан та зрештою задовольнити їхній «попит на літературу». За рахунок дійсно обґрунтованої орендної плати такий заклад міг би навіть стати самоокупним, якби мав насичену програму заходів та подій. І це цілком можливо завдяки близькості Києва, де мешкає чимало відомих українських письменників та поетів, що залюбки приїдуть зустрітись зі своїми читачами, та й зрештою для столичних читачів не так вже й важко буде дістатись до центру нашого міста, щоб побачити та поспілкуватись з улюбленим літератором.

Сьогодні у Броварах відкривається новий заклад – кафе-бар під заманливою для книгоманів назвою «Бібліотека». Стилізоване під заклад для читання, воно, звісно, могло би стати літературним майданчиком Броварів, проте зважаючи на слоган «Танцюй! Пий! Читай», слід розраховувати, скоріше, на регулярні рок-концерти та діджей-вечірки, ніж на літчитання чи поетичні слеми. Хоча, хтозна, адже шансів, що «буфет» у «Прометеї» самостійно заповнить цю нішу найближчим часом практично немає. Хоча, хтозна, бо коли громадськість об’єднується довкола хороших ідей та починає діяти, навіть неможливе стає можливим.

P.S: до речі, літературне гетто Броварів має ще один “вияв”, про який мені часто думалось на Літшколі і який, на жаль, теж є дуже показовим. Троє засновників Центру літературної освіти, який ще донедавна називався Літклуб “Маруся”, - це молоді та активні броварчани. Ці троє - Дмитро Стретович, Ольга Гончар та Марія Придьма - можуть дозволити собі запросити на Літшколу у якості лекторів топових українських письменників Любка Дереша, Тараса Прохаська, Юрка Іздрика, відомих видавців Ростислава Семківа та Завена Баблояна, авангардну польську поетесу Анету Камінську, популярного телеведучого Юрія Макарова - і отримати згоду. Вони проводять свої заходи у Карпатах та в Києві, а в їхньому рідному місті можливості для подібної діяльності відсутні - забагато перешкод та немає ні простору, ні розуміння.