• Сьогодні: Вівторок, 19 Березня, 2024

Бровари – столиця «чорного піару»?

Квітень25/ 2012
avatar
Андрій Качор

Незалежний журналіст, громадський активіст

Команда сайту «МПЗ» може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за інформацію, опубліковану у розділі «Блоги». Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори текстів, розміщених у розділі «Блоги»

Напередодні акції “Бровари – столиця брехні?”, її організатори – ГО “Гроза Київщини” – звернулись до мене з проханням написати аналітичний матеріал про актуальну ситуацію з броварської пресою: як з комунальною, так і з “тіньовою”, а точніше – з приводу розповсюдження містом фальшивих газет, що останнім часом стало “трендом” політичної боротьби по-броварськи. Цей матеріал сьогодні вже опублікували в ЖЖ “Грози”, тому публікую його і в своїй авторській колонці тут.

 

Бровари – столиця чорного піару?

Якщо нічними Броварами вам раптом зустрінеться кілька груп дебелих хлопців з чорними шкіряними сумками, що мовчки ходять під’їздами багатоповерхівок від будинку до будинку – не поспішайте лякатись та ховатись в укриття. Це не зондеркоманди полюють на «неугодних» під покровом ночі – найпевніше, вам просто пощастило стати свідком чергового «килимового бомбардування»  міста фальшивими газетами, в яких від імені відомих журналістів поливають брудом усіх, хто активно виступає проти броварської влади.

Бровари, які вже встигли прославитись в Україні як місто, де не гребують найбруднішими методами політичної боротьби, цього року можуть побити власний рекорд. Якщо раніше передвиборча «чорнуха» згодовувалась броварчанам лише напередодні дня голосування, то сьогодні, чорний піар полився міськими вулицями бурхливим потоком ще за півроку до парламентських виборів.

Кого бояться – по тому й б’ють. Короткий екскурс в історію.

Практика використання місцевих ЗМІ як платформ для поширення неправдивої інформації з’явилась в Броварах ще в 2007-му році, коли місцеві депутати позбавили крісла тодішнього градоначальника Віктора Антоненка. Газета «Обрії Батьківщини», яка оспівувала Віктора Олександровича протягом майже всього періоду його правління, вже наступного дня після відставки мера вийшла з розгромними матеріалом «Падіння броварського Колоса», де на першій шпальті звинуватила Антоненка в усіх смертних гріхах. Відтоді на сторінках газети публікували ще кілька матеріалів, в яких «викривались корупційні злочини екс-мера», проте щойно Антоненка дав зрозуміти, що не буде боротись за відновлення себе на посаді, хазяїн «Обріїв Батьківщини», депутат міськради Ігор Трощенко, а відтак і сама газета, втратили  до Віктора Олександровича будь який інтерес.

Натомість наступним об’єктом інформаційних атак з боку провладної преси був обраний Дмитро Ратніков, котрий мав шанси реально поборотись за мерське крісло на найближчих виборах. Тоді броварчани вперше дізнались, що таке фальшиві видання: спочатку містом поширили брошуру-підробку «Бровари як ізолєнта», яка видавалась за поетичну збірку Ратнікова, а пізніше – фальшивий номер підконтрольної Ратнікову газети «7 днів». Трохи згодом Ратніков отримав ще один «подарунок» у вигляді маловідомої газети, в якій йшлось про острів в на броварщині, який Дмитро Геннадійович начебто приватизував та побудував там справжній палац. Проте щойно Ратніков відмовився боротись за крісло міського голови, заключивши своєрідний «пакт про ненапад» із Сапожком, Трощенком і Ко, інформаційні випади в адресу Дмитра Геннадійовича з боку влади припинились.

В усіх цих випадках зловмисники намагались якомога точніше підробити зовнішній вигляд газет, аби в читача склалось враження їхньої автентичності, а тому сфальшовані факти, що там публікувались, пересічний броварчанин міг би сприйняти за чисту монету. Варто зауважити, що часто поставленої мети авторам підробок досягти таки вдавалось.

Наразі ж уся пропагандистська машина місцевої влади та Партії регіонів зокрема працює на дискредитацію відразу двох опозиційних середовищ.  Об’єктом атаки №1 останні кілька місяців є місцевий депутат Павло Різаненко, котрий разом зі своєю командою за порівняно короткий період встиг викрити низку корупційних схем місцевої влади, передусім в частині оборудок з незаконним будівництвом та виділенням броварської землі, а по деяким таким фактам домігся порушення кількох кримінальних справ Службою Безпеки України. Після найбільш резонансних викриттів на Різаненка та його водія був здійснений напад групою невідомих, в результаті чого депутат близько місяця перебував у лікарні.

Другим об’єктом для дискредитації влада обрала місцеву громадську ініціативу «Маєш право знати», а найперше – однойменне інтернет-видання. Сайт pravo-znaty.org.ua відомий в місті гострими журналістськими розслідуваннями щодо сумнівних оборудок місцевої влади з бюджетними коштами та комунальним майном. Після кількох подібних статей членів редакції «Маєш право знати» працівники міськвиконкому почали протизаконно не допускати на сесії міської ради, а в соціальних мережах було створено фальшиві сторінки окремих журналістів, з яких розповсюджується неправдива інформація.

Вже за кілька тижнів після отримання «Маєш право знати» свідоцтва про реєстрацію його як ЗМІ, містом було поширено фальшиву газету «Маєш право знати» накладом в 30 тисяч екземплярів. В номері-підробці опублікували вигадане інтерв’ю того ж Різаненка, а інше наповнення «газети» мало на меті  скласти у читачів враження стійкого союзу журналістів «МПЗ» з опозиційним депутатом, аби дискредитувати видання як об’єктивне та незалежне ЗМІ. Досі Бровари – а можливо й вся Україна – не знали випадків, коли газету підроблюють ще до виходу справжнього першого номеру.

Як створюють культ особи за кошти броварчан.

Крім підробних газет, очільники міста активно використовують й офіційні місцеві ЗМІ (котрі фінансуються з бюджету) для досягнення своїх політичних цілей. «Притчею во язицах» стало те, що працівники комунальних газет, маючи норму на кількість згадувань керівника Партії регіонів в Броварах Сергія Федоренка та мера Сапожка в кожному випуску, лінійками вручну (!) вимірюють фотографії «регіоналів», аби ті були не меншими за зображення інших героїв будь-яких публікацій на сторінках «Нового життя» або «Броварської панорами». Що вже казати про «вічну» рекламу Партії регіонів в «Новому житті», яка публікується в кожному номері відразу на кількох сторінках. Аналогічна ситуація й в ефірі комунальної телестудії «Наше місто» – годі й порахувати, скільки разів згадають «добрі справи» Сергія Федоренка в кожному випуску відразу в кількох сюжетах. В умовах передвиборчої кампанії така широкомасштабна політична реклама в цивілізованій ситуації коштувала б Федоренку мільйони, проте не у випадку Броварів. Логіка місцевих «регіоналів» проста й банальна:  навіщо платити за випуск та поширення власних партійних газет, якщо можна «безкоштовно» (читай: за кошти броварчан) рекламувати свою партію в комунальних ЗМІ?

В останніх п’яти випусках газети офіційної газети броварської міської ради «Броварська панорама», про Сергія Федоренка згадали 30 разів (по шість згадок на номер). Усі згадки – в позитивному контексті, відповідно жодної – в негативному або хоча б нейтральному. Також опубліковано 8 фотографій Федоренка – здебільшого фото із зображенням головного броварського «регіонала» зявляються вже відразу на першій шпальті.  Для порівняння, згадок міського голови Ігоря Сапожка майже втричі менше – 13 і жодної опублікованої фотографії. Інших депутатів або громадських діячів «Броварська панорама» в останніх п’яти випусках не згадує взагалі, за виключенням одного разу: в номері від 22 березня було опубліковано інтерв’ю з іншими впливовим «регіоналом», неформальним лідером депутатської більшості Ігорем Трощенком.

Останнім часом прослідковується цікава тенденція: щойно в суспільстві наростає обурення щодо тих чи інших зловживань влади, як в «Броварській панорамі» відразу виходить «заспокоююча» стаття. Так, незабаром після гучного скандалу з комунальними басейнами, в № 16 (238) газети «Броварська панорама» від 22 березня вийшов матеріал «Чому я займаюсь «Купавою», де Сергій Федоренко, чия дружина віднедавна очолює спортивний об’єкт олімпійського рівня, намагається переконати читачів в тому, що «після реконструкції басейн залишиться в комунальній власності». Схожою була й ситуація, коли громадські активісти почали досліджувати «мутну» схему виділення коштів на ремонт ліфтів. Вже в наступному випуску (в номері від 29 березня), «Броварська панорама» відреагувала публікацією, де той же Федоренко обіцяє найближчим часом відремонтувати аварійні ліфти.  Натомість близько 120 тисяч гривень виділили на «ремонт» нових ліфтів в будинку, де мешкає вже відомий нам Ігор Трощенко.

Інформаційні війни влади на шпальтах комунальних газет

Проте політичний піар за бюджетні гроші – лише одна сторона медалі в плані використання броварських муніципальних ЗМІ на користь Партії регіонів. Інша справа, коли ті за кошти платників податків намагаються «інформаційно знищити» небезпечних для себе опонентів. Однак часто, відсутність кваліфікації або й просто фантазії в таких «акул пера» призводить до відверто комічних ситуацій.

Багато броварчан можуть пам’ятати, як напередодні останніх місцевих виборів в газеті «Обрії Батьківщини» протягом кількох місяців друкували роман про пригоди такого собі «Дмитрия Привратникова», натякаючи таким чином на тодішнього місцевого депутата Дмитра Ратнікова. В тому романі «Привратников» зваблював дівчат і взагалі поводився як розбалуваний грошима молодий лайдак.  Після виборів роман публікувати перестали, та й самої газети вже давно не видно на полицях кіосків з пресою.

Про цей «витончений» прийом дискредитації головного опонента влада знову згадала зовсім нещодавно.  Цього разу вже на шпальтах «Броварської панорами» встигли побачити світ перші три частину нового роману «Повернення», де головною дійовою особою виступає «Павло Різанко». Проте цього разу герой роману з подачі невідомого письменника значно небезпечніше колишнього: вже в другій частині «Різанко» вбиває ножем свого сусіда. Не треба бути досвідченим аналітиком аби зрозуміти, що таким чином влада намагається позиціонувати Павла Різаненка в очах громадськості як радикально налаштовану людину, що готова «йти по трупах».

Інша ж публікація в тій же «Броварські панорамі», направлена на дискредитацію депутата Різаненка, була вже далека від художніх вигадок анонімних романістів. Журналіст під псевдонімом Петро Грига написав статтю «Били чи не били?», в якій назвав напад на Різаненка інсценізованим та навіть «знайшов» свідків, котрі начебто підтверджували цю інформацію, незважаючи на те, що на той момент правоохоронці вже порушили кримінальну справу за фактом нападу. В цьому випадку газеті, вочевидь, таки доведеться відповісти: вже розпочато судове провадження за позовом депутата, в якому той вимагає комунальне ЗМІ спростувати завідомо неправдиву інформацію.

 

Ставка більша за життя?

Принципова відмінність цьогорічної ситуації у порівнянні з попередніми в тому, що масовані інформаційні атаки на основних опозиційних гравців з боку влади розпочались ще за півроку до виборів, а динаміка збільшення кількості «чорних» публікацій зростає мало не в геометричній прогресії. Наразі виглядає так, що зовсім скоро ставкам в цій політичній грі більше не буде куди рости, адже вже зараз фальшиві газети з’являються мало не щомісяця, а напади на незалежних журналістів та депутатів відбуваються із завидною регулярністю. Далі – лише фізичне протистояння та сутички із застосуванням насильства, адже інші форми боротьби влади проти активної громадськості вже не дають необхідного «регіоналам» ефекту. Проте чи готовий Федоренко разом із Сапожком власними руками довести ситуацію до критичної та взяти на себе відповідальність за можливі наслідки, коли місто буде занурене в хаос неконтрольованої політичної боротьби «не на життя, а на смерть»?

Проте немає лиха без добра: за діями влади легко прослідкувати, кого вона найбільше боїться. Відтак якщо вам в руки потрапила броварська комунальна газета, в якій критикують певного місцевого політика чи громадського діяча, знайте:  саме цих людей влада вважає найбільш небезпечними для себе опонентами, котрі зможуть порушити місцеву гегемонію Партії регіонів – на інших «регіонали» розмінюватись навряд чи стануть. А тому для влади питання дискредитації таких людей чи середовищ – питання власного виживання, а можливо – і особистої свободи окремих «сильних міста цього».

Андрій Качор