• Сьогодні: Середа, 27 Травня, 2020

«Громадський анонім», або Чиї вуха стирчать з профілю Гоголя? Перша частина розслідування

Березень25/ 2015
avatar
Андрій Качор

Незалежний журналіст, громадський активіст

фото (6)До вашої уваги пропонується спеціальне розслідування щодо походження, історії та приналежності першої “офіційно-анонімної” броварської газети “Громадський ревізор” – єдиного видання в місті, де УСІ журналісти пишуть під вигаданими іменами та навіть головний редактор – підставна особа.  

Минулорічна втрата групою Сапожка комунальних медіа-ресурсів, що багато років стояли на службі в місцевої влади стала справжньою трагедією для броварських регіоналів. Приголомшені Революцією Гідності, яка крім усього іншого припинила діяльність пропагандистської машини Партії регіонів у Броварах, Сапожко і Ко ще довго «зализували рани». Проте шок минув, а натомість замайоріли місцеві вибори. А відтак учорашні приспішники Януковича, які сьогодні зображають себе відчайдушними патріотами, потихеньку починають черговий сеанс відбілювання власного іміджу та промивання мізків броварчанам.

Той факт, що Сапожко планує повторно балотуватися на посаду мера для місцевого політикуму давно не секрет. Ігор Васильович, який у 2010-му обирався від Партії регіонів, вочевидь і цього разу ризикне позмагатись за головну посаду в Броварах – місті, яке тотально підтримало Майдан. Однак втративши такі звичні та ручні ресурси – комунальні газети і ТБ, котрі ще й фінансувалися за народний кошт – Ігор Васильович опинився у вкрай скрутному медійному та іміджевому становищі. Звісно, він не міг цього не розуміти, а тому віднедавна розпочав активно нарощувати власні інформаційні оберти.

Перші публічні прояви спроб відбілення іміджу Сапожка через медіа з’явились наприкінці осені – початку зими. Тоді майже «хором» вийшло відразу кілька іміджевих відеосюжетів про мера Броварів на центральних телеканалах України. В цих сюжетах Ігор Сапожко постає перед глядачами і просунутим муніципальним менеджером, і суворим, але відповідальним керівником, і принциповим політиком, і волонтером, що перед об’єктивами телекамер зворушливо тримає в руках зв’язані на фронт теплі шкарпетки.

Щоправда мало хто сумнівається, що більшість цих сюжетів були відзняті і продемонстровані на замовлення та на комерційній основі. Деякі канали цього й не приховували, адже показували відео з броварським мером вже після випусків новин, в спеціальному блоці для рекламних матеріалів: там промоція Ігоря Сапожка стояла в одному ряді з роликами про новий смартфон або реклами послуг віщунок.

А, наприклад, «Новий канал» взагалі не виставив  сюжет про Ігоря Васильовича навіть на власний Ютюб-акаунт – як, зрештою, й усі свої інші рекламні відео.

Та й без цього мер розуміє, що рятувати власне реноме лише через центральне ТБ – справа не надто ефективна, а передусім – не раціональна з точки зору використання фінансових ресурсів. А тому чимдалі тим більше скеровує на особистий піар увесь міський  адмінресурс, який досі перебуває в його руках. Саме тому цього року прізвище мера повернулось на новорічні подарунки для маленьких броварчан, а ще – на нове мультимедійне табло, встановлене наприкінці минулого року на Майдані Свободи за кошт невідомих спонсорів. Тож словосполучення «Ігор Сапожко» ще довго переливалось різними барвами прямо в центрі міста та з’являлось на екрані не набагато рідше, ніж цифри годинника або інформація про погоду. Дехто з містян навіть жартував, що невдовзі на табло може замиготіти і портрет Ігоря Васильовича, адже воно – це табло, – на відміну від старого, таку можливість передбачає.

Проте незважаючи на все вищеперераховане, броварські регіонали все ж неабияк сумують за власними міськими ручними ЗМІ, позаяк саме вони завжди були головним інструментом передвиборчої пропаганди броварської влади. Раніше ці функції виконували комунальні газета «Броварська панорама» і телестудія «Наше місто», проте останню ліквідували рішенням міськради ще у вересні, а редакція “Брами” просто перестала працювати.

В той же час зі створенням нового підконтрольного владі телебачення досі не складається: групі Сапожка наразі бракне на проект такого масштабу ресурсів, передусім кадрових та інтелектуальних.  З Інтернетом та соцмережами ситуація ще гірша: міська влада здійснила кілька потуг вийти на рівень онлайн-спілкування з броварчанами, однак примудрились ще «на злеті» заробити собі в Мережі вкрай негативну репутацію.

Водночас зовсім інша ситуація склалась навколо потенційної нової газети, що мала би обслуговувати інтереси Сапожка і Ко. Після ліквідації «Нашого міста» та «Броварської панорами» на місцевому медіа-ринку лишились без роботи колишні працівники цих ЗМІ, котрі багаторічною працею довели готовність служити будь-якому хазяїну. Так сталося, що місцеві комунальні «медіа хижаки» не змогли знайти достойну роботу деінде, тож не мали іншого вибору, як запропонувати свої послуги попередньому роботодавцю, щоправда вже для нового проекту. Ішлось про ідею створити щось на кшталт «Броварської панорами-2»: чергового друкованого рупору пропаганди міської влади та броварських екс-регіоналів, вже з поправкою на нових фінансових спонсорів. Так з’явилась газета «Громадський ревізор»: видання з анонімними авторами та редактором, однак з великим накладом та гарно налагодженою мережею розповсюдження. Фактично – броварський аналог ахметівських «Вестєй» у броварській мініатюрі.

Чиї вуха стирчать з профіля Гоголя?

Перший вихід у світ чергової броварської анонімної газети привернув увагу не лише демаскуючим змістом, але й формою. А точніше – папером, на якому був випущений «промовипуск» «Громадського ревізора». Загальновідомо, що такий папір не використовують для друку газет: він надто цупкий і незручний для читання, а ще – невиправдано дорогий. Подібним матеріалом користуються хіба що для виробництва візиток або ж політичних агіток, коли гроші – не головне. Саме на такому папері виходили агітаційні газети колишнього кандидата в народні депутати, а «в миру» – першого заступника Ігоря Сапожка Василя Андрєєва під час останніх виборів, а також передвиборча продукція Миколи Семеняки – номінально кандидата від “Народного фронту”, але по факту – ще однієї креатури групи Сапожка-Трощенка-Поліщука.

1897927_746342808771900_6971246062717449250_n1
“Політичні конкуренти”: регіонал Василь Андрєєв та “народний фронтовик” Микола Семеняка на спільному фото з воїнами АТО і мером Броварів, регіоналом Ігорем Сапожком.

Ті «газети» були такого ж формату, з паперу аналогічної щільності та рівнем білизни. Точно з такого ж паперу ще раніше, у 2012-му році містом масово розповсюджувалась агітлітература за кандидата від Партії регіонів Сергія Федоренка та передвиборча “чорнуха” проти тодішньої опозиції. Тобто цілком вірогідно, що це саме той папір, який “традиційно” використовують броварські регіонали під час усіх останніх виборчих кампаній.

фото (8)
Неозброєним оком видно, що агітаційні газети Андрєєва, Семеняки та “промовипуск” “Громадського ревізору” друкується на однаковому папері. Цей папір сильно відрізняється від звичайного, газетного паперу, який традиційно використовує абсолютна більшість друкованих видань.

Не менш важливо, що за аналогією з агітками Андрєєва, «Громадський ревізор» розповсюджують містом ті ж самі дистріб’ютори, які поширюють формально ліквідовану, але по факту «живу» газету «Броварська панорама»:  мешканці могли помітити, що в їхніх поштових скриньках ці дві газети лежать вкладені одна в одну. Ще один доказ приналежності «Громадського ревізора» до броварської міської влади – системне розповсюдження газети через комунальні підприємства, лікарні, бюджетні установи і т.п. – тобто через «мережу адмінресурсу», який може контролювати виключно адміністрація Сапожка.

Захар Макінтош, Осаф Литовський, Роман Губогло – це «прізвища» працівників «редакції» газети «Громадський ревізор». Не обов’язково заходити в Гугл, аби зрозуміти: усі ці прізвища – вигадані, і за ними ховаються люди, яким соромно або ж які бояться відкривати свої справжні імена на сторінках «Громадського ревізору». Однак якщо ми таки скористаємось пошуковиками, то лише пересвідчимось – журналістів з такими іменами та прізвищами не лише у Броварах, але й природі – просто не існує.

Уже у “промовипуску” газети між рядків не складно було прочитати, які саме пріоритети поставила собі редакція «Громадського ревізору»: вихваляти «здобутки» місцевої влади, створювати позитивний імідж броварському корупційному бізнесу та Ігорю Сапожку зокрема, а принагідно – «мочити» нардепа від нашого округу, давнього ворога броварських регіоналів Павла Різаненка та його політичних союзників. До прикладу, головним матеріалом пілотного номеру стала стаття про альтернативне паливо, а саме – броварські котельні, а якщо зовсім точно – про конкретну котельню, нещодавно збудовану на території басейну «Купава». Цей об’єкт був споруджений за «сірою» схемою фірмою «Фелікс енерджі», що у свою чергу вірогідно пов’язана з розшукуваним злочинцем Сергієм Курченком: олігархом з клану Януковича, який сьогодні підозрюється у фінансуванні тероризму на Донбасі. Однак у згаданій статті поява такої котельні демонструється як безумовне благо, а компанія «Фелікс-енерджи» – як благодійник і меценат.

фото (5)

Не виключено, що поява такого матеріалу і саме в той момент може бути пов’язана з усе зростаючим невдоволенням мешканців багатоповерхівок, розташованих поруч. Броварчани переконані, що котельня споруджена з багатьма порушеннями, а передусім що стосуються впливу її роботи на екологію та здоров’я мешканців навколишніх будинків.

“По всіх існуючих нормах, труба котельні має бути вищою, ніж прилеглі будинки. Зараз біля «Купави» зведено одноіменний житловий комплекс – це багатоповерхівки, висотні будинки. Тобто труба котельні має бути вищою за ці «свічки» – принаймні на п’ять метрів, аби дим від спалювання розсіювався над дахами. Але навіть якщо споруджувати таку трубу-«хмарочос», потрібно робити для неї відповідні опори-розтяжки. А враховуючи, що тут вже все забудоване в т.ч. котеджами, ці опори закінчуватимуться у людей в дворах. Питання є і в юридичній площині. За існуючими планами, котельню хочуть звести на ділянці, на якій не дозволено будівництво – за цільовим призначенням це територія спортивного майданчику. Проект котельні начебто передбачає облаштування перед нею невеликого спортмайданчику, але все одно – споруда займе собою його частину. Яким чином чиновники обійдуть цю норму – не зрозуміло”.

Сергій Бреус, директор басейну “Купава” цитата з інтерв’ю від 24 червня 2014 року.

Віднедавна жителі багатоповерхівок, що розташовані поблизу котельні, все більше скаржаться на ядучий дим, який через неправильно збудовану трубу виходить відразу під їхніми вікнами, а не розлітається над дахами, як то передбачено санітарними нормами. Окрім того люди жаліються, що вночі сморід стає взагалі нестерпним і підозрюють, що на ніч котельня просто знімає з труб фільтри, аби зекономити їхній ресурс. Цілком вірогідно, що саме тому в місцевої владної команди виникла потреба в подібній публікації, аби негайно відбілити реноме компанії-забудовника та й власний імідж «господарників» також. Увесь інший зміст газети по-факту поділений на два блоки: інформація про досягнення міськвиконкому та Ігоря Сапожка зокрема + критика Павла Різаненка.

Подібна редакційна політика продовжилась і в наступних двох випусках газети: міськвиконком працює на радість броварчанам, Різаненко –  поганий, а крупний корупційний бізнес, що зайшов у Бровари за час каденції Сапожка – гарний.  Однак поруч з цим проступає й інша, більш тривожна, тенденція.

У другій частині розслідування ви дізнаєтесь чиї конкретно інтереси – політичні та бізнесові – захищає газета “Громадський ревізор”, хто саме є головними авторами газети та що собою представляє Попелянський О.В. – людина, яка формально є “головним редактором” видання.

Чекайте другу частину розслідування незабаром