смірнов повар 01Коли ця війна залишиться позаду, про їх імена можуть не написати в шкільних підручниках, але пам’ять про їх загальний подвиг берегтиме історія новітньої, успішної України. Держави, яка піднялась на ноги і після банди казнокрадів тепер виганяє зі своєї землі окупантів. Їх мають знати в обличчя - мужніх броварських хлопців, які ризикують життям заради своїх сімей, свого міста, своєї країни.

Вони не йдуть до Верховної Ради у списках політичних партій, не звітують у телеекрані про чергового пійманого навідника сепаратистів чи допитаного «ватника», а шукають допомоги на закупівлю нового спорядження, бо через кілька днів знову на передову під мінометний вогонь «перемир’я».

[caption id=”attachment_30444” align=”alignleft” width=”300”]photo9 Микола та Андрій в “Десні”. Червень 2014[/caption]

Двох бійців батальйону «Київська Русь» - Миколу Смірнова та Андрія Повара – ще зовсім нещодавно споряджав Координаційний центр допомоги броварським військовим. Тоді у військовій частині «Десна» хлопці радісно тримали в руках нові бронежилети від волонтерів, які потім рятували життя від ворожих осколків та куль. Після цього до броварчан приїжджали  на гору Карачун біля Слов’янська, стратегічно важливого відвойованого у бойовиків пункту.

Цього дня Микола та Андрій були без автоматів, одягнуті в цивільне. Лише глибокий шрам на обличчі у першого та наслідки контузії, що вплинули на мовлення, у другого говорили самі за себе.

[caption id=”attachment_30441” align=”alignright” width=”204”]смирнов фото з соцмереж[/caption]

Микола Смірнов отримав поранення під Слов’янськом: виконуючи військове завдання, їхня бойова машина підірвались на ворожому снаряді. Осколки потрапили Миколі у голову, також боєць отримав перелом лопатки. Операцію робили у Києві, після чого броварчанина перевели на лікування в Ірпінський шпиталь.

“Лікарі ставились до нас як до звичайних пацієнтів. Просто виконували свої обов’язки. Тому до нас якогось особливого ставлення не було в жодній лікарні. У Києві ще більш-менш, бо там постійно журналісти. Можна сказати, що система ще досі не зламана, всі живуть на хабарах. Приходиш у вказаний час на процедури, перед тобою черга з кілька солдат. В той же час якогось пузатого дядька з пакетом лікарка забирає без черги. І це у всіх на очах”.

“Все лікування відбувалось за рахунок небайдужих людей. Необхідні ліки на уколи – волонтери, якісь бандажі – волонтери, інвалідні коляски – теж. Навіть звичайні градусники купували волонтери, бо не було чим температуру поміряти”.

смірнов повар 03Андрій Повар, зенітник 11 батальйону, разом з групою бійців потрапив у засідку сепаратистів біля Дебальцевого. Контузію солдат отримав  після вибуху артилерійського снаряду. Після цього він ще 4 дні залишався на фронті, і лише тоді бійця доправили до найближчої лікарні.

“Сталось це біля Федорівки. Ми потрапили в засідку. Нас почали накривати з трьох боків – мінометним, снайперським вогнем, гранатометами. Крили, чим могли. Коли ми тільки під’їхали, буквально через 15 хвилин все почалось. Ми нічого не встигли зробити – не “окопатись”, не підготуватись. Ми попросили підтримки в нашої артилерії. Ну і так вийшло, що снаряд не долетів. І через це мене оглушило. Я на ногах переходив це, а на 4 добу мене скрутило ще й через переохолодження. Лише тоді мене відвезли до лікарні в Дебальцеве”.

“Коли я приїхав в Ірпінський госпіталь, мені сказали – зараз не лягаєш, приходь завтра. Наступний ранку сказали – їдь у Київ. А з Києва знову відправили в Ірпінь на денний стаціонар”, - розповідає Андрій про бюрократичні особливості медицини.

смірнов одруженняАндрій зараз продовжує лікуватись, а Микола Смірнов найближчими днями планує повернутись на фронт. Проте дружина бійця не хоче його відпускати. Одружився Микола нещодавно, а церемонія проходила безпосередньо в стінах столичного госпіталю.

“Так, одружився, але тепер на плечі ліг новий тягар. Дружина дуже не хоче, щоб я повертався на фронт. Пояснити їй дуже важко, що я не маю права не повернутись. Там мої друзі, мої побратими, товариші. В мене залишилось зобов’язання і слово, що я повинен повернутись. Я повинен стримати це слово, бо інакше як – хлопцям обіцяв одне, а сам буду відсиджуватись вдома? Вона каже: ти вже побув, дякувати богу, пронесло, хай інші йдуть. Але проблема в тому, що наступні не йдуть, бояться. Декому страшно, дехто знає, що нема чим воювати. Тому в мене таке внутрішнє сімейне протистояння. Дружина звісно проти, але вона розуміє, що вона мене вдома не втримає”.

[caption id=”attachment_30447” align=”alignleft” width=”300”]shpital_bb Фото tyzhden.ua[/caption]

Дружина Миколи родом з Донецька. Броварчанин був свідком подій навесні, коли сепаратисти захоплювали облдержадміністрації та відділки міліції.

“Я був в Донецьку тоді, коли захорлювали ОДА, ходив на ці площі, дивився. Люди підходили до міліції, казали – припиніть це, ви ж правоохоронні органи. Міліціонер повертався і відповідав: я що дурний? Я жити хочу. А насправді Донецьку ОДА віджимали купка алкоголіків-наркоманів з битами. Коли вже почали захоплювати райвідділки зі зброєю, тоді вже стало страшніше. Зявилися різні безлєри, пономарьови всякі повилазили__“.

Тепер проти українців воюють не лише місцеві “ополченці”, а підрозділи російської армії та найманці. Оголошене пермир’я постійно порушують. 

“Немає перемир’я, - каже Андрій, - нам відкривати вогонь заборонено, а ти сидиш, скрутившись в окопі, і чекаєш, поки до тебе щось прилетить. Це дуже велике нервове потрясіння. Ти сидиш і чекаєш, поки тебе вб’є. І так доба за добою. А відкрити вогонь, захистити себе,  ти не маєш права”. “Зараз з нами воюють російські війська. Бо з місцевих там більшість з невдалих сімей: алкоголіки, наркомани. А з ними можна не воювати. Один постріл в повітря і вони тікають. Реальну відсіч дає російська армія, спецвійська”.

смірнов повар 06

Ця війна забрала у хлопців їх “Батю”. Так вони називали свого комбата Олександра Гуменюка через його справді батьківську турботу за кожного солдата. За словами хлопців, кожен у батальйоні відчував себе потрібним. Він загинув у серпні, і після цього мікроклімат у батальйоні “Київська Русь” змінився.

“Раніше “Батя” не засинав, поки всіх його солдат не нагодують. Він повністю переймався кожним солдатом. Ніколи такого не було, щоб він сидів у себе в наметі і робив вигляд, що він щось робить. Постійно на передовій, постійно на виїздах, постійно в гарячих точках. Він ніколи не пускав солдат поперед себе. Спочатку він – тоді всі решта. Він давав великий приклад мужності, хоробрості, витримки”, - каже Смірнов.

Смерті побратимів, постійна нервова напруга, життя в складних фронтових умовах - все це неабияк накладає відбиток на людину, змінює її.

“Якщо я раніше вважав себе мужиком, то зараз я зрозумів, що тоді я ним жодного разу не був (посміхається). Я думаю, в першу чергу війна змінила цінності. Починаєш більше любити своє життя, поважати чуже, цінувати друзів, сім’ю. Якщо раніше я не планував одружуватись, то на війні вирішив, що треба. У мене весілля мало бути ще 1 серпня, але так вийшло, що перенесли. Потім ще раз довелось відкласти, бо Батю нашого убило, я не хотів влаштовувати якісь гуляння до 40 днів” - розповідає Андрій.

смірнов повар 04

Про страх

“Не боїться тільки придурок або покійник. Страх – це нормально. Цей страх іноді допомагає вижити: у тебе загострюються всі відчуття. Ти можеш підсвідомо відчувати якусь небезпеку, десь пригнутись, присісти зайвий раз. А ці кілька секунд – час польоту кулі снайпера” - розповідає Повар.

“Боюсь повертатись туди, мені страшно. Я знаю, що там відбувається. Але я мушу це робити. Одне діло боятись і воювати – інше боятись і сидіти вдома під ковдрою за ноутбуком і займатись інтернет війнами, - вважає Микола. “Відчуття страху з часом притуплюється. Бувають такі моменти, що під час обстрілів якось боязно, а потім вже звикаєш до йього. Оце як міномети не починають стріляти, ти заснути не можеш”.

“Цей звук був як колискова на ніч, - продовжує Андрій_, -  а тут, вдома, великі проблеми зі сном. Вже настільки звик все відчувати і все чути, що прокидаєшся кожну годину. Буває відключишся на півгодини, а потім знову все чуєш, все бачиш, можеш в будь-який момент встати, “зірватись” і піти, не відчуваючи, що ти не доспав. Сон – якщо за ніч дві три години – це добре”._

“Іноді лячно стає від тиші. Коли нічого не гуде, не гуркає, не бухкає і не  стріляє, доходить вже до істеричного внутрішнього крику через цю гнітючу тишу. Спати дуже важко, заплющуєш очі, і все, що сталось там, прокручується як мультик”- каже Микола.

смірнов повар 11

На передовій, крім зброї, для солдата дуже важливо мати оберіг, талісман, який відвертає небезпеку.

[caption id=”attachment_30436” align=”aligncenter” width=”600”]смірнов повар 10 Оберіг Андрію повісила його наречена[/caption]

 “Коли я йшов на війну, мені дружина написала 90 псалом. Ця молитва у мене постійно у військовому квитку. Забобонним ні раніше, ні зараз не був, але іконку та молитву завжди ношу з собою” - каже Микола.

[caption id=”attachment_30438” align=”aligncenter” width=”600”]смірнов повар 12 Андрій теж носить іконку у військовому квитку[/caption]

“Зараз я воюю за своїх хлопців, які там, щоб їх якомога більше повернулось додому. І проти Росії. Розумієте, я дуже люблю Україну, але я не дуже поважаю наше керівництво. Коли Яценюк приїжджав, то він навіть в сторону солдатів не повернувся”, - згадує Андрій.

[caption id=”attachment_27564” align=”aligncenter” width=”600”]славянск26 Яценюк та Аваков на Карачуні[/caption]

“Ми б все одно могли б дати гарну відсіч. Показати все, на що ми здатні. Як-не-як, ми б’ємось за свою землю. А той, хто б’ється на своїй землі – б’ється відчайдушно. Росіяни це розуміють, вони це вже побачили. Вони приїжджають до нас, і помирати їм тут не дуже хочеться. За яку правду вони тут вмирають? Ми знаєм, за що ми боремось і гинемо. А в них у цій війні нема жодних ідеологічних цінностей”, - говорить Микола. 

[caption id=”attachment_27558” align=”aligncenter” width=”600”]славянск20 Микола Смірнов, Андрій Повар та Павло Андронов[/caption]

Про вибори

Скоро в Україні вибори до парламенту. Рядові бійці критично ставляться до походу у владу комбатів, військових, людей з фронту.

“Зараз знову ці політичні ігри: використовують тему війни, деякі командири батальйонів почали балотуватись. Ти командир батальйону – то командуй батальйоном, якщо в тебе це добре виходить”, - каже Смірнов.

“Той, хто хоче стати депутатом, має знати як зробити країні краще”, - продовжує думку  Андрій.

“Ще велика проблема в тому, що біля керма держави одні й ті ж. Тільки назви змінюються. Я розумію, що політики все одно будуть красти. Це однозначно. Ми колись сиділи і розмовляли про те, скільки людині треба грошей для щастя? У них є вілли, свої літаки, мільйонні рахунки в банках - мало.  От якби на депозитний рахунок 11 батальйону перевести суму, яку вкрав Янукович, то ми б могли воювати.  Там би вистачило б реально відродити українську армію”, - розмірковує солдат.

смірнов повар 05

“Що би ви хотіли сказати Порошенку зараз?” - запитую. Хлопці переглядаються і сміються. Кажуть, щоб в Україні нарешті був мир, батальйону потрібно дати важке озброєння. Загалом Микола та Андрій не дуже вірять в успіх переговорів, які ведуться для врегулювання конфлікту. В той же час їх віра в перемогу над агресором не зникла. Для них головне - щоб було чим зустрічати ворога, а в їх готовності до боротьби сумнівів не виникає.

Фото - Миколи Кожемяка