• Сьогодні: Субота, Листопад 17, 2018

На звання «Почесного громадянина Броварів» крім Лисенка та Дворянець розглядають ще 3 кандидатури

Вересень12/ 2014
avatar
Тарас Шако

журналіст видання "Маєш право знати", громадський активіст

Антоніна Дворянець з найменшою внучкою
Антоніна Дворянець

Комісія з присвоєння звання «Почесний громадянин міста Бровари» розглянула клопотання з запропонованими кандидатурами на цю відзнаку. Про це повідомляє офіційний сайт міськради. Цього року нагородити званням можуть аж п’ятьох кандидатів: крім Героїні Небесної Сотні Антоніни Дворянець та загиблого в автомобільній аварії відомого історика Миколи Лисенка депутати обговорюватимуть кандидатури пенсіонерів Василя Троценка, Віталія Івашковського та Миколи Клочковського.

На минулій сесії депутати Броварської міської ради внесли зміни до положення про присвоєння звання «Почесний громадянин…». Зокрема, нова редакція документу дозволяє надавати почесне звання посмертно, а також одразу кільком кандидатам з переліку поданих на розгляд комісії, що не було передбачено у попередньому положенні.

lys_3
Микола Лисенко та Неля Щербина

Так, цього року почесним званням посмертно планують  нагородити загиблу під час революції Антоніну Дворянець та історика, дослідника Биківнянської трагедії Миколу Лисенка, який з дружиною загинув у ДТП. Відзнаку вручатимуть близьким родичам покійних, однак передбаченими цим званням пільгами користуватись вони не зможуть, про що зазначено в документі про присвоєння почесної відзнаки.

З біографіями кандидатів можна ознайомитись, натиснувши тут:

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА
Дворянець Антоніни Григорівни

Число, місяць і рік народження 23 березня 1952 р.
Громадянство України
Місце народження с.Сторосілля Чорнобильського району Київської області
Освіта Середня, Боярський меліоративний технікум
Ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС. Евакуйована з зони відчуження Чорнобильської АЕС в 1986 році
Робота:
З 04.05.2012 по дату смерті Пенсіонерка
01.05.2011 – 04.05.2012 Провідний інженер-гідротехнік ДСП «Чорнобильський спецкомбінат», м.Чорнобиль
01.08.1994 – 01.05.2011 Провідний інженер-гідротехнік ДСВП «Чорнобильводексплуатація», м.Київ
01.04.1988 – 30.07.1994 Старший інспектор відділу кадрів Броварського управління зрощувальних систем, м.Бровари
05.05.1987 – 31.03.1988 Інженер відділу механізації,інженер-диспетчер відділу водоохоронних робіт Київського управління меліорації і водного господарства, м.Київ
17.06.1983 – 04.05.1987 Інженер проектної групи, старший інженер проектної групи Чорнобильського управління осушних систем, м.Чорнобиль
16.10.1972 – 16.06.1983 Інженер-гідротехнік колгоспу ім..Леніна, с.Горностайпіль Чорнобильського району Київської області
Громадянська позиція Приймала активну участь в акції громадського протесту «Кучму геть!», Помаранчевій революції 2004 року, акціях громадського протесту на Майдані Незалежності, що тривала з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року
Загинула 18 лютого 2014 року на вул.. Інституцькій, під час розгону мирної демонстрації

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА
Лисенка Миколи Григоровича

Лисенко М.Г. народився 6 березня 1927 року в с. Побединське Воронезької області, в родині заможних селян. Під час колективізації у 1931 році родина була репресована і заслана в Казахстан. Під час Великої Вітчизняної війни починаючи з 16-річного віку, Микола вчився у ремісничому училищі на токаря. Закінчивши училище, став майстром у цьому ж училищі, навчав інших. На фронт не потрапив, бо був заброньований. Склав екстерном іспити за восьмий клас і отримав свідоцтво. У 1947 році закінчив десять класів. У 1947 році переїхав у Воронеж. У Воронежі навчався в сільськогосподарському інституті. У 1952 році після закінчення інституту був за його бажанням, як відмінник, направлений на роботу в Київську область, у Київську агролісомеліоративну експедицію. Працював ґрунтознавцем. У 1954 році оселився в Броварському районі. Працював у Броварській МТС агрономом-овочівником в колгоспі ім. Кірова у с. Велика Димерка. У 1954 році одружився. В цьому ж році отримав земельну ділянку в Броварах. У 1957 році почав працювати в науково-дослідному інституті «УкрНДІГіМ» в м. Києві. У 1958 році Микола розлучився з дружиною Діаною, одружився вдруге у 1962 році. З 1962 року працював в інституті Укрдіпроводгосп у відділі економіки. Двічі під час роботи в інституті тривалий час перебував у закордонних відрядженнях – у 1963-1964 роках – у Тунісі, а у 1965-1967 – у Алжирі. У 1969 році розлучився з другою дружиною Майєю. У 1981 році одружився втретє, з третьою дружиною Нелею Олексіївною прожив до кінця життя. У 1988 році вийшов на пенсію.
З 1987 року почав займатися дослідженням історії загадкових поховань у Биківнянському лісі. Був фундатором Українського товариства політв’язнів і репресованих «Меморіал». У 1989 році був делегатом І з’їзду російського «Меморіалу» у Москві, де зробив доповідь про Биківнянську трагедію, і ця справа набула широкого розголосу. У 1989 році урядом УРСР було визнано, що в Биківні лежать жертви сталінських репресій. У 1989 році було створено Народний Рух України, і Микола Григорович був одним з організаторів Руху на Броварщині. З 1990 по 1992 рік працював секретарем Української селянсько-демократичної партії, а з 1992 року – був обраний головою виконкому Українського товариства «Меморіал». У 1990 році був обраний депутатом Броварської районної ради. У 1999 році переобраний почесним головою Київського товариства «Меморіал».Щороку, починаючи з 2001 року, коли похованням у Биківнянському лісі було надано статус Державного історико-меморіального заповідника, брав активну участь в поминальних днях у Биківні. Був ініціатором побудови в Броварах церкви на вул. Гагаріна.
У 2010 році видав автобіографічну книгу «У жорнах комунізму», куди ввійшли також статті, листи, фото та матеріали про М. Г.Лисенка.

Отримати почесне звання за життя можуть ще троє кандидатів: Віталій Івашковський, Микола Клочковський та Василь Троценко.

Віталій Івашковський очолює броварську спілку ветеранів Афганістану, завідує лабораторією Національної академії педагогічних наук України, є дійсним членом виконкому Броварської міської ради.

БІОГРАФІЯ
Івашковського Віталія Володимировича

Народився 7 серпня 1956 року в місті Києві (селище Биківня) в робітничій сім’ї. Навчався в середній школі №23, яку закінчив у 1973 році, в тому ж році вступив до Київського медичного училища №2.
Свою трудову діяльність В.В. Івашковський розпочав 1 жовтня 1974 року на посаді медичного брата Київського науково-дослідного радіо- рентгенологічного та онкологічного інституту. У 1976 році закінчив Київське медичне училище № 2. З травня 1976 р. по травень 1978 р. проходив службу в Збройних Силах Радянського Союзу в Угорщині. З травня 1978 року по лютий 1987 року працював на посадах виїзного фельдшера, старшого фельдшера підстанції Київської станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, завідуючим оздоровчим пунктом Броварського заводу будівельних конструкцій. З лютого 1987 р. по лютий 1989 р. брав участь у радянсько-афганській війні, особисто провів 56 бойових операцій, отримав поранення, контузію, опіки, є інвалідом війни II групи. Має бойові нагороди: орден Червоної зірки, медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», «Від вдячного афганського народу», нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради СРСР та ін. У квітні 1989 року створює Броварську спілку ветеранів Афганістану, Благодійний фонд інвалідів війни «Обеліск».
В.В. Івашковський закінчив Український державний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова за кваліфікацією вчителя історії. У 1989 році створив державний позашкільний навчальний заклад у місті Бровари «Центр патріотичного і фізичного виховання», яким керував протягом десяти років. У закладі навчалися проблемні для держави підлітки, які були перевиховані, що й дало поштовх написанню та захисту у 2002 році дисертації на тему «Педагогічні умови формування готовності старшокласників до служби в Збройних Силах України», отримав науковий ступінь кандидата педагогічних наук. Працював директором Центру творчості дітей та юнацтва Київщини, головним спеціалістом департаменту розвитку освіти Міністерства освіти України, де вів напрямок освіти національних меншин. У 2002 – 2003 роках працював заступником Броварського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, має 7-й ранг державного службовця. З 2003 року працював заступником директора з наукової роботи в Броварській філії Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», зарекомендував себе досвідченим, грамотним, ерудованим фахівцем, постійно залучав студентів та викладачів до науково-методичної діяльності, якою займався сам. З групою науковців філії підготував до друку та видав навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів «Валеологія», в якому є автором трьох розділів. В.В. Івашковський є одним з авторів історично-краєзнавчого посібника «Броварська минувщина», автор монографії «Теоретико-методичні засади виховання старшокласників як суб’єктів громадянського суспільства» та більше як 50 наукових та методичних праць і посібників, в тому числі у фахових виданнях. Зараз готується до видання історична монографія «Броварщина козацька». З січня 2007 року Івашковський В.В. є старшим науковим співробітником, завідувачем лабораторії фізичного розвитку, докторантом Інституту проблем виховання НАПН України. У 2008 році Вища атестаційна комісія присвоює йому науковий ступінь доктора філософських наук, він отримує сертифікат академіка Міжнародної академії культури безпеки, екології та здоров’я. Окрім того бере активну участь у громадському житті держави, є генералом козацтва, Головою ради генеральних ревізорів Міжнародної громадської організації «Козацтво Запорозьке», має ордени і медалі організації, удостоєний звання «Герой Козацтва України». Все своє життя Івашковський В.В. займається громадською та педагогічною роботою: його вихованці з важковиховуваних ставали гідними громадянами, низка сімей ветеранів Афганістану вдячна йому за допомогу, яку він надавав і надає понині. У 2002 році встановлює пам’ятний знак воїнам-інтернаціоналістам в парку «Перемога», а в 2013 році за підтримки міського голови – пам’ятник на тому ж місці. За його ініціативи на приміщенні ЗОНІ І-ІІІ ступенів № 3 встановлена меморіальна дошка загиблому воїну-інтернаціоналісту Олександру Белану, ведеться постійна опіка за його матір’ю.
На сьогоднішній день В.В. Івашковський є завідувачем лабораторії Національної академії педагогічних наук України, головою Броварської спілки ветеранів Афганістану, членом виконавчого комітету Броварської міської ради. Нагороджений 60 державними і громадськими орденами і медалями СРСР, України, Росії, Афганістану, Молдови, Грамотою Президії Верховної Ради СРСР. За особливі заслуги перед Україною отримує надбавку до пенсії у розмірі 35%.
Віталій Володимирович одружений першим шлюбом 35 років, має трьох дорослих дітей та двох онуків.

Микола Клочковський – ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС. Нині кандидат на отримання почесного звання на пенсії.

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА
Клочковського Миколи Іванович

Число, місяць і рік народження 20 грудня 1936 р.
Громадянство України
Місце народження м.Павлодар, Казахстан
Освіта Середня, училище треста сибелектромонтаж м. Новосибірськ
Ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС в 1986 році, постраждалий категорії 1 , інвалід 2 групи.
Ветеран праці
Робота:
З 2002 року Пенсіонер
З 1991 р. по 2002 р Вийшов на пенсію як учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Продовжував працювати електромонтажником в Київському спеціалізованому управлінні – 422 треста «Електромонтаж – 1», м.Бровари.
Працював на таких об’єктах м. Бровари: Заводи Промузла, ДСК Почтамп, Світлотехнічний завод, Насосна станція 1-го та 2-го підйому, Трикотажна фабрика, дитяча та районна лікарні.
З 1960 по 1991 р. Електромонтажник, Київське спеціалізоване управління – 421 треста «Електромонтаж – 1», м.Київ
З 1957 р. по 1960 р. Служба у рядах Рядянської Армії
З 1955 р. по 1957 р. Електромонтажник, Ангарське монтажне управління, м. Іркутськ

Василь Троценко – голова ради старійшин при міському голові, має великий досвід в галузі освіти.

АВТОБІОГРАФІЯ
Троценка Василя Миколайовича

Я, Троценко Василь Миколайович, народився 18 вересня 1947 року в с.Сліпорід Глухівського району Сумської області. Мати, Троценко Марія Гаврилівна, батько-Троценко Микола Іванович, проживали в с.Сліпорід та працювали в місцевому колгоспі.
У 1954 році я вступив до першого класу Сліпорідської початкової школи. У 1958 році вступив до п’ятого класу Некрасівської восьмирічної школи Глухівського району, а в 1962 році, закінчивши цю школу, вступив до дев’ятого класу середньої школи №2 м.Глухова. Навчаючись у Некрасівській восьмирічній школі та середній школі №2 м.Глухова був постійним учасником і призером районних олімпіад з математики.
Закінчивши СШ №2 м.Глухова у 1965 році, вступив на перший курс фізико-математичного факультету Київського державного педагогічного інституту імені О.М.Горького на спеціальність математика і програмування.
В 1968 році одружився. Дружина Троценко Галина Миколаївна, учитель математики та програмування, працювала в СШ № 2,7,8 м.Бровари та в середній школі м.Авасса Соціалістичної Ефіопії. Маємо двох дочок.
Трудову діяльність розпочав у вересні 1969 року учителем математики Броварської середньої заочної школи. У 1970 році після закінчення інституту був направлений на роботу учителем математики СШ №3 м.Бровари Київської області.
З травня 1971 року по травень 1972 року в ВПС Радянської Армії. Після служби повернувся в СШ №3 м.Бровари працювати учителем математики, а з 01.09.1973 року був призначений заступником директора СШ №3 м.Бровари.
У вересні 1976 року був призначений на посаду інспектора Броварського районного відділу освіти, а з 11 січня 1977 року я знову повернувся в СШ №3 м.Бровари на посаду вчителя математики.
У серпні 1977 року в місті Бровари відкривалась нова середня школа №8. Мене було призначено заступником директора по навчально-виховній роботі цієї школи.
У вересні 1979 року мене і мою дружину Троценко Галину Миколаївну відрядили до Соціалістичної Ефіопії на педагогічну роботу.
У серпні 1981 року ми прибули з відрядження і я був переведений з посади заступника директора по навчально-виховній роботі СШ №8 на посаду директора восьмирічної школи №4 м.Бровари.
У травні 1983 року призначений на посаду завідуючого Броварським міським відділом освіти. Маючи досвід роботи учителя, заступника директора, директора школи, інспектора шкіл, я проаналізував освітню галузь м.Бровари і прийшов до висновку, що вона потребує реформування. Перш за все необхідно було створити умови для залучення до корпусу керівників освітніх установ кращих… вчителів міста, які володіють організаторськими здібностями. Для цього сесією міської ради було прийнято рішення про позачергове забезпечення житлом директорів шкіл та про доплату в розмірі 50% до їх посадового окладу у зв’язку з двохзмінною роботою шкіл та високі досягнення в навчально-виховній роботі.
В організації навчально-виховної роботи дуже важливо було реально реалізувати принципи диференціації та індивідуалізації. З цією метою в місті були створені умови для формування перших класів відповідно до рівня підготовки дітей, що дало можливість дітям з високим рівнем підготовки досягати високих результатів більш високими темпами, а дітей у класах вирівнювання спонукати повірити в свої можливості і досягти глибоких і міцних знань з основ наук. Не залишились осторонь і діти з затримкою психічного розвитку. Створені для них класи допомагали цим дітям повірити у себе.
Паралельно у місті створювались умови для всебічного розвитку дітей в позакласній та позашкільній роботі. В місті функціонувало 5 позашкільних установ в системі освіти, музичні школи відділу культури, ДЮСШ відділу фізкультури і спорту. З метою створення здорової конкуренції 4 позашкільні установи були з спеціалізованих перетворені в багатопрофільні, а в ДЮСШ відділу освіти було відкрито шість різних відділень спорту.
З метою подальшої реалізації принципу диференціації в школах міста було створено класи з поглибленим вивченням окремих предметів, а саме: математичні, фізико-математичні, хіміко- біологічні, філологічні та інші, а також профільні класи, класи професійно-технічного напрямку, так звані «Золоті руки».
У 1984 році почалась реалізація реформи школи. Відділом освіти був створений план реалізації цієї реформи. На підприємствах міста та в міжшкільному навчально-виробничому комбінаті були створені робочі місця за спеціальностями: токар,слюсар,автослюсар, слюсар-інструментальник.швея. в’язальниця, продавець, кухар, секретар-діловод з знанням комп’ютера , електромонтажник, столяр та інші. Учнями шкіл міста випускалось понад 700 видів продукції високої якості. Нам було надано право приймати іноземні делегації з метою пропаганди нашого передового досвіду роботи.
В ході реорганізації управлінської діяльності відділу освіти була ліквідована так звана фронтальна перевірка шкіл. Замість неї була введена атестація вчителів і шкіл, вперше в Україні. З метою надання практичної допомоги керівникам шкіл проводилась перевірка стану внутрішкільного контролю і керівництва.
Методичний кабінет відділу освіти став центром щодо впровадження в роботу установ освіти всього нового, що було на той час в методиці і дидактиці ведення уроку. Досвід нашої роботи був вивчений і узагальнений на сторінках всесоюзної газети «Учительская газета».
Люди кажуть: «Який диригент, такий і оркестр» . Саме тому відділ освіти і я особисто велику увагу приділяв роботі з керівними кадрами. В місті був створений колектив директорів шкіл, яким пишались в м.Бровари, на Київщині і в Україні. За оцінками колег з Московської області, Бєлгородської області, які приїздили до нас вивчати наш досвід , вони нічого подібного по інтелектуальному рівню та вмінню керувати педколективами в своїх областях не бачили.
В змаганнях між районами і містами Київщини Броварський міський відділ освіти завжди був в числі призерів.
У 1994 році мене було обрано заступником голови Броварської міської ради по виконавчій роботі. Відповідно до посадових обов’язків , я здійснював керівництво відділами освіти, культури, фізкультури і спорту, соціального захисту, служби у справах неповнолітніх та інше.
У підпорядкуванні відділу культури на той час було три музичні школи. Це було не раціонально, тому ці три школи були реорганізовані в школу мистецтв і одну музичну школу. Відділ культури став працювати над створенням творчих колективів при культурному центрі «Прометей»., школі мистецтв, музичній школі. В місті був створений муніципальний духовий оркестр, а в школі мистецтв- відділення духових інструментів. Декілька колективів вибороли звання зразкового або народного.
В ці роки в місті виникла проблема з дітьми, які тікали з сім’ї. Для визначення долі таких дітей у 1997 році був створений міський будинок милосердя для неповнолітніх (дитячий притулок), але поскільки дитина могла тут перебувати до 90 днів, то як показав досвід, проблема до кінця не була вирішена, тому цей будинок був реорганізований в будинок змішаного типу «Любисток», де діти могли навчатись і виховуватись до повноліття.
В ці ж роки довелось мені займатись і створенням центру з обслуговування престарілих одиноких людей. Це питання також було успішно вирішено.
20.05.2002 р. був звільнений з посади заступника міського голови у зв’язку з закінченням строку
повноважень , а з 21.05.2002 р. був призначений на посаду консультанта заступника голови Київської обласної адміністрації. 10.04.2003 року призначений на посаду начальника відділу в справах релігій Київської обласної державної адміністрації. Працюючи начальником відділу в справах релігій багато уваги приділяв міжконфесійним відносинам, їх мирному співіснуванню на Київщині і в м.Бровари.
З 19.09.2007 року на пенсії.
У червні 2011 року була створена рада старійшин при міському голові. У листопаді 2011 року я був обраний членом ради, а в лютому 2013 року був обраний головою ради старійшин. На засіданнях ради розглядались актуальні питання життєдіяльності міста в різних галузях. В освіті – це питання військово- патріотичного виховання учнів, боротьба з курінням, алкоголізмом, наркоманією, в медицині-це забезпечення ліками , медичне обслуговування в поліклініці і стаціонарі лікарні, в благоустрої міста – прибирання вулиць, прибудинкових територій, ремонт тротуарів, приділялась увага розвитку фізкультури і спорту та інші. Після розгляду того чи іншого питання давалися доручення відповідним керівникам.

Остаточне рішення, кому нададуть звання “Почесного громадянина”, депутати мають ухвалювати на сесії, а вручати відзнаки, згідно з положенням, –  у День міста Бровари, яке цього року відбуватиметься 20-21 вересня. Як повідомила голова комісії з присвоєння звання “Почесний громадянин”, секретар міськради Олена Семенюк, для розгляду цього питання найближчим часом депутатів скликатимуть на позачергове засідання міськради.

Нагадаємо, три роки поспіль почесне звання не надавали жодному кандидату.