На цьому місці міг бути вступ про те, що це інтерв’ю з наймолодшим депутатом Броварської міської ради, але мені буде значно приємніше представити Олега Берестового як людину, котра спробувала і змогла. Так, 2014-го він спробував — і разом із однодумцями створив броварський осередок «Молоді Демократичного Альянсу», спробував 2015-го — і став депутатом Броварської міськради VII скликання, а ще через рік зробив це знову — і відкрив школу англійської мови нового формату. Він із тих, для кого Революція Гідності стала точкою неповернення, поштовхом, аби рухатися й пробувати далі, попри законсервованість суспільства, особисті розчарування й бюрократизм. Що надихає Олега Берестового, що — демотивує, і чи вдається йому втілювати задумане, читайте в нашому інтерв’ю.

Ми зустрілися з Олегом в одній із броварських кав’ярень. На запитання, як справи, відразу попередив: “Зазвичай у мене меланхолічний настрій. До того ж, я ще сьогодні ні з ким не розмовляв. Сподіваюся, під час інтерв’ю потроху розговорюся”. Певна річ, дивно було чути, що в людини, яка левову частину свого життя присвячує активній громадській і політичній діяльності, зазвичай журливий і неговіркий настрій. Але Олег запевнив: це лише доки він не занурився в розмову чи роботу: “Коли приходжу додому, мені необхідно мати власний простір. Можу сидіти й дивитися в одну точку. Здається, що саме тоді я ні про що не думаю. Можу ввімкнути улюблені серіали, аби відволіктися. Але з цим треба бути обережним. Сидиш собі сам, ніхто не чіпає, здається, що проблем навколо не існує, — до такого швидко звикаєш”.

Батьки Олега — військовослужбовці. Мама працювала в медпункті, тато - старший прапорщик, військовий музикант, займався особовим складом солдат. Після садочка Олег часто лишався в батька на роботі, де спостерігав, як той виховує солдат, за статутом, жорстко, іноді навіть жорстоко. “Я був наймолодшим серед дітей, із якими ріс у військовому містечку,  тому вважався таким собі ізгоєм. І в дитинстві здавалося, що так і повинно бути, що є люди сильніші, які мають право жорстоко поводитися з іншими”, - ділиться спогадами Олег.

Із образу сірого мишеняти Олега витягла бійка в третьому класі. Тоді він зважився вдарити хлопчика, якого всі дуже боялися: “Пам’ятаю, як стояв і думав: “Це ж зараз зганьблюся на всю школу”. Пригадував, як батько навчав, що якщо знаєш, що не переможеш, бий першим. І от я таки наважився вдарити цього хлопчика — той аж розплакався. Після цього випадку почали і дівчата увагу звертати, і всі інші з моєю думкою рахуватися. Тоді зрозумів, що мене можуть поважати, що я взагалі щось можу. А от перед хлопчиком перепросив, і ми після того ще довго дружили”.

У початковій школі Олег гадав, що був двієчником. Учнем він застав експериментальну освітню програму, за умовами якої ні в першому, ні в другому класі оцінок дітям не ставили. Лише на третій рік, отримавши майже відмінний табель, Олег зрозумів, що таки здатен нормально вчитися й досягти успіху.

Коли він народився, на зорі Незалежності, його дід сказав: “О, це буде Президент України!” Але сумний приклад сусідки з дипломом політолога, яка була вимушена торгувати на базарі, змусив Олега обрати технічну спеціальність. Із 2010-го він навчався в Коледжі інформаційних систем та технологій Київського національного університету імені Вадима Гетьмана, а з 2014-го й по сьогодні здобуває освіту в КНУ імені Тараса Шевченка на факультеті радіофізики, електроніки та комп’ютерних систем.

Під час навчання в коледжі влаштувався агентом із нерухомості. У 19 років уже заробив на півмашини, за власний кошт поїхав закордон на відпочинок. Але Революція Гідності все докорінно змінила: “Я працював в офісі лише з однією думкою: “Зараз країна розвалюється, а я собі буду сидіти тут і нерухомість продавати? Та кому воно взагалі потрібно?!” Євромайдан змінив мої життєві пріоритети”.

На наступний день після свого 18-річчя Олег пішов до осередку партії «Свобода», аби приєднатися: “Мені тоді дуже імпонували їхні патріотичні ідеї, лозунги, та й люди були не з тих, хто десятки років із партій в партію перебігали”. Однак, як з’ясувалося згодом, уся їхня діяльність зводилася до дуже сумнівних акцій. І лозунгами, що їх виголошували лідери, там і не пахло. Це на довгий час змусило Олега розчаруватися в політиці.

Знову повірити в цю сферу діяльності Берестового змусила партія Демократичний Альянс. Він звернув на них увагу під час виборів до Київради у 2014 році. Тоді представники партії намагалися оскаржити результати. Після того, як виявилося, що в ДемАльянсі таки мали рацію, Олег почав ними цікавитися й вирішив піти на співбесіду. Молодого хлопця вразило, що це не був якийсь шикарний офіс, а лідер партії сидів разом із усіма, робив те саме, що й інші, навіть із ним познайомився. “Мені це тоді здавалося чимось нереальним, — розповідає Олег. — Після партійного з’їзду в Сухолуччі я почав долучатися до будь-якої роботи. Мою активність помітили й запропонували місце в секретаріаті київського осередку, де я займався відбором у члени партії, тоді якраз був післямайданний наплив людей. Пізніше познайомився з представниками броварського осередку: Аліною Дяченко й Сергієм Іллюхіним. А згодом разом із Валентином Гаврищуком (місцевий активіст, засновник ОНУМ — прим. авт.) створили “Молодь ДемАльянсу”. Але все це не було якимось планом, аби стати місцевим депутатом, нашою метою було змінити суспільство, хоча б на локальному рівні”.

Він міг лишитися й розвиватися в Києві, але, як сам пояснює: “У Броварах усе якось рідніше, з дитинства помічаєш і знаєш усі проблеми, особливості, розумієш, до кого можеш звернутися, кому довіряти. Протягом певного часу я намагався всидіти на двох стільцях: був головою “Молоді ДА” в Києві й паралельно створював осередок тут, і в Броварах чомусь було цікавіше. Ми організовували і марші вишиванок, і ланцюг єднання, і стратегічну сесію “Нове місто Бровари”. Я працював і там, і там однаково, але тут результату було більше, він був помітнішим, — це захоплювало й мотивувало працювати. У Броварах масштаб відчувається значно сильніше, твій вплив здається більш глобальним”.

Відсутність диплому політолога Олег Берестовий компенсує участю в різноманітних освітніх програмах. У рамках співпраці “Молоді ДемАльянсу” з Фондом Конрада Аденауера раз на рік проводиться навчання для політичних і громадських діячів. 2015-го Олегу пощастило потрапити до Академії політичної освіти.  Того ж року уже за сприяння USAID він став студентом кафедри політичних студій при Українському католицькому університеті.

Але найцікавішим досвідом для нього стало стажування у Верховній Раді: “Нас рандомно об’єднали у фракції, ідеологію, програму й проекти рішень яких мали вигадати самотужки. І от ми, абсолютно незнайомі люди, беззаперечні лідери у своїх середовищах, повинні були знайти компроміс, обрати найбільш компетентного на пост голови фракції, визначитися з програмою об’єднання. Це було неймовірно складно, але, врешті-решт, стало колосальним досвідом із побудови комунікації й роботи в команді”.

Олег розповідає, що коли наближалися місцеві вибори в Броварах, він дуже вагався, чи варто брати участь, адже “до своєї внутрішньої картинки, яким має бути депутат, іще не дотягував”. Переконати, що він далеко не гірший за інших, його зуміла Аліна Дяченко. “А коли потрапив до міськради, то зрозумів, що я не тільки не гірший, але й багато моїх однолітків були б значно ефективнішими на місці деяких депутатів”, - каже хлопець.

Перше, на що звертали увагу в Олеговій біографії, був його вік. Він став депутатом міськради у 21: “Спочатку ці розмови про вік дуже дратували, але зараз я вже рідше думаю про ці ярлики, до того ж, почав отримувати і певні «дивіденди», як-от запрошення на різноманітні зустрічі, де маю змогу поділитися з іншими своїм досвідом. Особливої переваги у знаннях над однолітками не маю, різниця в тому, що я спробував, а вони чомусь — ні“.

“Після виборів зіштовхнувся з найбільшим розчаруванням, — зізнається Олег. — Коли з громадського активіста, що боровся за права людей, для тих же людей раптом перетворився на депутата, якому не можна довіряти. Бо є ярлик: усі депутати погані, а я тепер з ними, отже, і я — поганий”.

Під час нашої розмови скаржиться, що відчуває брак громадянського контролю за депутатами. Мовляв, багато активістів, які раніше вказували на недоліки влади, пішли до владних структур або ж до певних політичних організацій, а їм на зміну не прийшли інші. На думку Берестового, наразі взаємодії між владою і громадою немає.

Кілька місяців тому Олег Берестовий написав пост в одній із соціальних мереж, де відверто висловився щодо своїх колег. “Під час відкриття сесій міської ради найгучніше співають Гімн України найбільш зашкварені негідники Броварів: регіонали, корупціонери, продажні активісти та інші фріки, пафосно поклавши руку на серце. Ніколи не співаю в унісон… не можу”, — написав депутат у своєму статусіна FB. Аби зачитати цей допис із трибуни, тоді навіть перервали розгляд питань на сесії міської ради - так обурився депутат із промерської фракції “Єдність”.

“Я вже не раз (щоправда, постфактум) думав: ну все, цього разу точно хтось поб’є. Але чого боятися, якщо це правда?” — розповідає Олег.

Депутат визнає, що часом у нього виникає бажання скласти мандат. Так трапляється в моменти максимального виснаження, але наголошує: “Це виснаження буває фізичним чи моральним, а інтелектуально й ідейно працювати я готовий іще багато років. Наша команда йшла на вибори і була готова реалізовувати конкретні проекти, але ми знову напоролися на спротив. А постійно перебувати у стані боротьби — теж складно, від цього швидко вигораєш. Сил усе менше. Потрібен якийсь свіжий ковток повітря. На мою думку, ним мали би стати люди, але людей зараз якраз дуже бракує”.

“Я хочу у Верховну Раду, — і це знаю точно”, — зізнається Олег. Каже, що спершу піде в уряд, а вже потім балотуватиметься на міського голову. Однак уточнює, що наразі це лише плани: “Я свідомий того, що поки мені бракує компетенції. Моя мета не просто бути депутатом, а бути ефективним депутатом, і не просто балотуватися на міського голову, а мати чіткий план, чого хочу досягти, і як це робитиму”.

А минулого року на День Незалежності Олег зі своїм товаришем відкрили школу англійської мови. Вона вирізнється серед інших своїм форматом, адже навчання там полягає не в зазубрюванні правил, а грунтується на практиці: “Школа англійської для мене — спосіб не лише заробляти гроші, але й приносити додаткову користь суспільству. У мене є мета стати заможним, але ці гроші я хочу заробити чесним шляхом, щоб мати можливість як меценат допомагати громадським проектам, організаціям, людям таким, як і я сам був іще два роки тому”.

Цього року завдяки Олегові в Броварах почав діяти “Громадський бюджет”. Це програма, що дозволяє мешканцям міста отримувати фінансування з бюджету на ті проекти з покращення життя, що переможуть у відкритому конкурсі. Броварчани мають можливість подати власні ідеї до 29 травня. “Наразі для мене цей проект є найбільш вирішальним, — розповідає Олег, — і я дуже пишатимуся, якщо він таки запрацює. Тепер у тих, хто сидить на дивані вдома й постійно тегає в дописах депутатів, мовляв “сдєлайтє што-то”, не буде відмазок. Ця програма — реальний інструмент впливу на розподіл коштів із міського бюджету”.

Насамкінець запитую, із якими словами, за нагоди, він звернувся б до броварчан. На кілька секунд Олег задумується і, зрештою, говорить: “Друзі, держава — це не окреме міфічне створіння, яке заважає нам усім жити, розвиватися. Держава — це є ви. І коли говорите, що вона погана, отже, це ви — погані, отже, це ви не зробили достатньо, аби вона була хороша”__.

Фото - Дарина Мізіна, “Маєш право знати” та з FB-сторінки Олега Берестового