• Сьогодні: Субота, Вересень 22, 2018

Ірина Веремчук: депутатство без голосних обіцянок, але з конкретною метою

Травень26/ 2017
avatar
Дарина Мізіна

Броварчанка, молода журналістка

Ірина Веремчук — не з тих депутатів, які обіцятимуть багато. Вона прийшла до політики без гучних гасел, але з конкретною метою, на яку і спрямовує власні зусилля. Спілкуватися з нею було легко. Мабуть, тому, що її прагнення досягти справедливості й переживання за рідне місто добре зрозуміло. Ірина справляє враження людини, якій не властиво ширяти в хмарах чи сподіватися на манну небесну, її цілі — досяжні, а надії відповідають реальності. Вона — депутатка Броварської міської ради, членкиня постійної бюджетної комісії, а також численних робочих груп (зокрема по КП “ОРЦ”). Що змусило Ірину Веремчук прийти до політики, які люди цьому посприяли і чого саме вона хоче досягти своїм депутатством — читайте в цьому інтерв’ю.

Батько Ірини — маркшейдер (гірничий інженер або технік), протягом усього життя займався цією справою, у якій по-справжньому зміг себе реалізувати. Мати працювала на заводі «Титан», збирала дрібні комплектуючі.

“Коли мені було близько шести років, сталася дуже цікава й визначальна для мене пригода. Ми жили в селі й разом із мамою посадили соняшники. І кільком друзям, поки ми гуляли неподалік, чомусь захотілося їх нарвати. У той день я промовчала, але на наступний пішла до сільради й попросила розібратися зі «злочинцями», аби такого більше не було. Із цього моменту я почала звертати увагу на речі, які здавалися несправедливими, намагалася допомогти тим, хто цього потребує.

Зараз, коли випадає тяжка хвилина в житті, я згадую батьків, їхні настанови ніколи не здаватися, іти до самого кінця.

У сім’ї любили порядок. Я завжди знала, що і за який час маю зробити, як правильно вчинити. Усе було, як-то кажуть, розставлене по поличках”.

2002 року Ірина, закінчивши факультет «бухгалтерського обліку та аудиту» в Луганському будівельному технікум транспортного будівництва, вступила до Хмельницького національного університету на спеціальність «економіка підприємства».

“Часу на активну громадську діяльність під час навчання не було. Але щось таке у мені сиділо завжди, — так я, наприклад, і стала однією з ініціаторів ремонту доріг і прибудинкової території поблизу нашого гуртожитка.

У роботі для мене важливі розвиток і спілкування з людьми. На початку кар’єри здавалося, що працюватиму в податковій, однак зрозуміла, що доведеться зіштовхнутися з однотипною роботою, а я прагну розвиватися, спілкуватися з людьми, які досягли успіхів в економічній сфері, вчитися в них”.

Переламним для Ірини став 2012 рік, коли вона разом зі своїми сусідами почала боротьбу з міською владою через будівництво автостоянки біля будинку, що передбачало зрізання п’ятдесяти дерев.

“Це рішення було відверто незаконним, ішлося про повітря, яким дихатимемо, наше здоров’я, тому вирішили боротися до переможного кінця. Ми написали одну скаргу, другу, — нічого не відбувалося. Я зібрала мешканців, опитала їх і, зрештою, було вирішено йти безпосередньо до міського голови. Ми довго сперечалися, він усе наполягав, що стоянка там буде. Я ж твердо заявила, що цього не станеться. Урешті-решт, після двох років боротьби з державною машиною та судовою бюрократією, ми виграли Апеляційний суд міста Києва, скасувавши рішення Броварської ради та міського суду”.

Після не дуже вдалого досвіду спілкування з місцевими чиновниками Ірина почала цікавитися політикою значно глибше, намагалася з’ясувати, що і як працює, які підводні течії є. Згодом вона погодилася вступити до партії «Удар». Однак за кілька років у них із Романом Сімутіним (тодішній керівник броварської міської організації) з’явилися розбіжності в поглядах, через що їй довелося піти.

“Не дуже приємне перше знайомство з міським головою лишило в мені неприємний слід, але мотивувало й далі боротися за права громадян. Більше того, завдяки цьому мені пощастило зустріти Павла Різаненка, на той момент він іще був депутатом Броварської міськради. Ця людина стала для мене зразковим політиком з ідейною позицією та дипломатичним характером. Мені дуже приємно, що зараз він у Верховній Раді України і представляє наш округ  №97. За Різаненка не соромно ні Броварам, ні всій Україні”.

Перед місцевими виборами Ірина звернула увагу на політичну партію «Блок Петра Порошенка». Цілі «Солідарності» і бачення своєї діяльності в Броварській міській раді стали їй близькими та зрозумілими, тому на вибори вона йшла саме від цієї політичної сили.

“Я готова приєднатися до будь-якої організації, яка законно покращуватиме добробут нашого міста. Головне, аби була надійна команда поруч. Мені здається, із депутатами від БПП броварчанам  пощастило. Ми завжди детально обговорюємо всі винесені на голосування проекти, аби не приймати несвідомих рішень. Ми дістаємо інформацію не лише з поверхні, але і «з дна», робимо запити, аналізуємо, що варто підтримати, а що — ні. Адже розуміємо, що це — наша відповідальність.

Коли за рахунок маніпуляцій голосують за незаконні проекти, мені хочеться взяти зброю й піти воювати на Схід. Адекватні депутати є в міськраді, але промерській більшості все одно вдається голосувати за потрібні їм рішення”.

Ідучи в політику, Ірина поставила собі за мету з’ясувати, чому в місті немає проектів із будівництва нових шкіл, і боротися за те, аби влада почала перейматися браком освітніх закладів. Певна річ, її, як бухгалтера, турбували й цифри: бюджет міста, витрати в тій чи іншій сфері. Балотуватися в депутати Веремчук надихнули й сусіди, котрі, з огляду на її активну боротьбу з несправедливими рішенням міської влади, вважали, що саме така людина, як вона, здатна відстояти інтереси суспільства.

“Якщо не ми, то хто?! Тож, якщо хочеш, аби влада працювала, контролюй її. Іноді може здатися, що ти один, але озирнешся навколо уважніше — і зрозумієш: зовсім ні. Там хтось намагається парк покращити, там — полагодити дороги, там — будинки відремонтувати. Від цього хочеться жити, жити містом. Коли борешся за щось, просто необхідні люди, на яких би хотілося рівнятись. Такими для мене, окрім Різаненка, стали і Андрій Качор, і Аліна Дяченко. Відхід останніх від політики — велика втрата для Броварів. Але, мені здається, вони повернуться, бо це все ж таки — їхнє рідне місто”.

Депутаткою Ірина Веремчук стала, перебуваючи в декретній відпустці, за фахом вона — бухгалтер. Займатися політично-громадською діяльністю їй цікаво, одначе зізнається, що після трирічної перерви таки сумує «за своїми циферками».

“Перед місцевими виборами я нікому нічого не обіцяла, моєю метою було проконтролювати виділення грошей та започаткувати будівництво нових шкіл і садочків у Броварах. Якщо по закінченню терміну щось у цій сфері почне розвиватися, не факт, що йтиму на наступні місцеві вибори”.

Ірина розповідає, що коли стала депутатом, зіштовхнулася з труднощами через брак досвіду.

Громадська активність відрізняється від політичної. Маєш бути стриманішим, дипломатичним, знати, де і що правильно сказати. Брак юридичної освіти мені частково компенсує допомога чоловіка-юриста, частково — консультації з фахівцями, але найчастіше, якщо чогось не розумію, беру закон і починаю уважно, до найменших деталей, його вивчати”.

“Гендерної нерівності я на собі не відчуваю. Я звикла працювати в команді й із держорганами, тому на рівних беру участь у політичних процесах, сміливо вступаю в суперечку, якщо із чимось не згодна. Ми, перш за все, люди, ми — мешканці цього міста, які турбуються про його добробут. Не знаю, чоловіки, можливо, і сильніші, але жінки — мудріші”.

Війна на Сході України торкнулась Ірини особисто. Деякі члени її родини лишилися на окупованих територіях, і через свою діяльність вона не може їх відвідати.

“Я нікому не бажаю опинитися в тій ситуації, яку переживаю сама, коли мої рідні ховаються від снарядів у погребах, а я тим часом допомагаю воїнам АТО… Так сталося, на жаль, що колишні мої однокласники тепер по обидві сторони конфлікту”.

Як ми писали раніше, цього року завдяки депутату Олегу Берестовому у Броварах стартувала програма «Громадський бюджет», що дозволяє мешканцям виносити на голосування громади власні проекти з поліпшення добробуту міста. Ті, що виграють, будуть реалізовані за кошт місцевого бюджету. Ірина Веремчук теж вирішила подати заявку. Кілька років поспіль вона бореться за реконструкцію дитячого майданчика на вулиці Симона Петлюри. Тепер за допомогою «Громадського бюджету» Ірина сподівається довести справу до кінця.

Наостанок пропоную Ірині «помріяти». Мовляв, якби отримала всі необхідні ресурси, але лише для одного проекту, що б це було?

“У Броварах існує проблема, на яку всі чомусь закривають очі. Це екологія. Ніхто ніяк не контролює шкідливі викиди підприємств у місті. Окрім цього, міська влада з незрозумілих причин почала масштабно вирізати дерева. Ви лише подумайте: за три роки зникло вже близько 3 000! Мені стало цікаво, яка динаміка змін складу повітря в Броварах. Я звернулася до Центральної геофізичної обсерваторії, аби це перевірити. За результатами аналізу, за два з половиною роки в нас удвічі зросла частка діоксид азоту. А це може призвести до збільшення кількості захворювань на рак”.

“Іноді мене запитують: «Ірино, тобі важко?». Не скажу, що легко, однак я знала куди і за чим ішла”.

Фото – авторки та “Маєш право знати”