Червоний мак VS георгіївська стрічка: як «День перемоги» у Броварах перетворюється на «День пам’яті»

Лише два роки минуло відтоді, коли на початку травня Бровари вздовж і впоперек перев’язували георгіївськими стрічками, а центральним вулицями урочисто носили комуністичні стяги – символіку, визнану сьогодні злочинною.

Ще свіжі в пам’яті спогади про БТРи з «Беркутом» під прапорами партії Януковича на броварських вулицях, пригадуються офіційні делегації міського керівництва, де в кожного на грудях – «колорадська» символіка, що нею так полюбляють сьогодні прикрашатися терористи на Донбасі. Проте тепер країні наказано «жити по-новому», тож броварські очільники взяли вказівку «під козирок» і швидко замінили георгіївські стрічки маковими квітами.

[caption id=”attachment_37520” align=”aligncenter” width=”600”] Офіційні броварські особи 9 травня 2012 року[/caption]

У зв’язку з цим докорінних змін зазнала і цьогорічна програма офіційних заходів до Дня пам’яті та примирення – як тепер офіційно прийнято називати 8 травня. А тому пафосні та полум’яні промови про «великий подвиг радянського народу у війні проти німецько-фашистських загарбників» змінились молитвами святих отців та стриманими фразами про «вічну пам’ять і шану всім тим, хто переміг нацизм у Європі».

Метаморфози символів міського голови

Незмінним лишилось одне: чиновники та організатори міських урочистостей, котрі хоч і спробували змінити формат заходів, проте так і не спромоглись реформувати їхню суть.

День перший, 8 травня.

Все почалося ще зранку 8 травня. Згідно з офіційною програмою заходів, повідомленою відділом культури Броварської міської ради, цього дня мала відбутись відразу низка подій, присвячених Дню пам’яті та примирення. Відкривати естафету о 10:30 мала «інформаційна бесіда «День пам’яті та примирення», проанонсована у міській бібліотеці. Однак в заявлений час на дверях установи висіла червона табличка «Зачинено», котра навряд чи могла бути запрошенням на захід.

Автор цих рядків припустив, що можливо ця табличка – прикре непорозуміння і таки спробував увійти досередини: на диво, двері були відчинені. Однак на звук відразу вибігли працівниці бібліотеки, для яких запитання про заплановану інформаційну бесіду виявилось неабияким сюрпризом: складалось враження, що про це його потенційні організатори взагалі чують уперше. «Та й зрештою, ми відчиняємось лише об 11:00», - дивувались працівниці установи. Однак відразу знайшлись і запросили нас повернутись за годину: мовляв, до того часу все має бути готове, тож інформаційна бесіда відбудеться попри все.

Аби не гаяти дорогоцінний час – бо ж цьогорічна програма від Багмут обіцяла бути досить насиченою – наші кореспонденти перетнули бульвар Незалежності та направились у МКЦ «Прометей», адже у центральному концертному залі міста вже півгодини як мав тривати концерт «Дорогі мої батьки». Біля центрального входу «Прометею» в обличчя одразу ж вдарив далеко не урочистий дух святкового концерту, а сморід від тварин та їхній продуктів життєдіяльності. Справа в тому, що у фойє культурного центру вже тиждень як розмістився пересувний зоопарк (до речі, нещодавно заборонений спеціальним законом), який керівництво міста вирішило не прибирати з «Прометею» навіть на час відзначення 70-річчя перемоги над нацизмом.

Можна лише уявити, як сповнювались урочистим настроєм запрошені на концерт ветерани, котрі мусили проходити на концерт повз клітки з єнотами, декоративними поросятами, зміями, хамелеонами та іншими гадами. Атмосферу вшанування пам’яті героїв відчули на собі і кореспонденти МПЗ: аби потрапити до зали, ми вирішили скористатися входом з лівого крила, де було менше людей. Однак щойно зайшли у вестибюль, почули за спиною інтелігентне «мужчинавикудабля?»: так до нас звернувся наглядач за єнотами, що сидів тут же у вестибюлі. Молодий чоловік спробував вимагати у автора цих рядків грошей за квиток, але дізнавшись, що ми прибули сюди дивитись на не єнотів та поросят, а на виступи творчих колективів міста - дещо розгубився і затих.

Тим часом на сцені вже в розпалі тривав концерт. Перед присутніми, яких зібрався мало не повний зал, виступали традиційні хорові колективи та різного роду ВІА – добрі знайомі броварчанам як по минулорічному аналогічному концерту, так і позаминулорічному, так і тому концерту, що відбувався у цих стінах 5 або 10 років тому.

На самому початку дійства до присутніх звернувся настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці УПЦ Київського патріархату о. Михайло, який запропонував усім помолитися за мир в Україні та усьому світі.

Після священнослужителя мікрофон майже безроздільно належав незмінній ведучій усіх масових свят міста, депутатці від Партії регіонів та начальниці відділу культури Наталії Андріївні Багмут. Глибокий та м’який голос господарки сцени майже від початку концерту почав заколихувати глядачів, і лиш в моменти представлення чергового почесного гостя, а надто коли йшлось про міського голову Ігоря Сапожка – тональність Наталії Андріївни доповнювалась дзвінкими нотками.

[caption id=”attachment_37539” align=”aligncenter” width=”600”] Хвилина мовчання. Ігор Сапожко та Лариса Виноградова[/caption]

Детально описувати перебіг концерту особливого сенсу немає, позаяк уся його програма майже не змінюється протягом багатьох років. Звітно-чергові виступи творчих колективів народної пісні, солістів оригінального жанру, дитячих ансамблів.

Окремо можна відзначити можна хіба що вихід на сцену досвідченої поетеси, яка прочитала зворушливий вірш про війну власного авторства: протягом якісної та проникливої декламації багато глядачів не могли стримати сліз.

Однак годинник показував уже майже опів на дванадцяту, тож наші кореспонденти мусили вирушати на обіцяну інформаційну бесіду в бібліотеку. Там на наш прихід вже чекали: зустріти журналістів «Маєш право знати» вийшла мало не вся адміністрація бібліотеки. На загал склалося враження, що даний захід працівницями установи був організований конкретно для нас, адже вони навряд чи очікували бодай на якусь публіку, що могла б сьогодні завітати на подібний захід. В цей час у бібліотеці сиділо кілька її звичайних відвідувачів, яким, здавалося, бесіда швидше заважає, ніж викликає інтерес, позаяк майже кожен з них займався своїми справами: читав книгу або працював за ноутбуком.

Тим часом одна з працівниць зачитала перед присутніми витяг з Указу Президента про відзначення 70-ї річниці перемоги над нацизмом у Європі та зауважила, що відсьогодні вся країна та Бровари зокрема відходять від шаблонних «російських» правил відзначення 9-го травня, а натомість приєднується до європейського дискурсу і традицій, в т.ч. що стосується відзначення усіх учасників Другої світової війни, зокрема - бійців Української Повстанської Армії.

На цих словах ми звернули увагу на спеціальний стенд з літературою на відповідну історичну тематику, що стояв саме поруч з лекторкою. Адже на  стенді – переважно книги радянської доби, окремі з яких – рясно всіяні «георгіївською» символікою.

Наше здивування не лишилось непоміченим працівницями, відтак одна з них наголосила, що незважаючи на задекларовані нові традиції відзначати ці дні, бібліотека не має достатньо відповідної проукраїнської літератури, зокрема щодо історії збройної боротьби УПА в часи Другої світової війни. І принагідно звернулася до наших читачів з проханнями посприяти поповненню бібліотечного фонду відповідними книгами.

«Інформаційна бесіда» - а по факту лекція – завершилась менше, ніж за 10 хвилин і наші кореспонденти отримали невеличку паузу в щільному графіку перед головною родзинкою заходів того дня – конкурсом чоловічої краси «Пан Мудрість», анонсованого на 14:00 у «Прометеї».

Прибувши до МКЦ у запланований час, здавалось, що попередня його аудиторія нікуди з нього і не виходила: ті ж самі літні чоловіки й жінки, та ж сама Багмут, той самий Сапожко.

[caption id=”attachment_37555” align=”aligncenter” width=”600”] Учасники конкурсу перед виходом на сцену[/caption]

На початку заходу на сцену знову вийшов отець Михайло і помолився, за ним – привітання від міського голови: видно було, що над сценаріями двох заходів, які відбувались в один день та в одному місці, організатори особливо «не парились».

Після цього пані Багмут оголосила почесне жюрі, яке очолювала Лідія Драпей – керівник Червоного Хреста, неодноразово помічена в організації підкупу виборців, але водночас нагороджена грамотою Сапожка як «кращий громадський активіст».

[caption id=”attachment_37548” align=”aligncenter” width=”600”] Почесне жюрі конкурсу[/caption]

[caption id=”attachment_37549” align=”aligncenter” width=”600”] Голова жюрі Лідія Драпей. При оголошення її прізвища зі сцени дехто навіть вітав пані Лідію заливистим свистом[/caption]

Родзинкою від Багмут виявилось те, що окрім пані Драпей та її колег по цеху в журі були присутні навіть іноземці – гості з невеличкого італійського міста, назву якого ведуча щоразу вимовляла інакше.

[caption id=”attachment_37554” align=”aligncenter” width=”600”] Один з італійських гостей[/caption]

Італійці лише помахом руки привітали глядачів, позаяк навряд чи знали українську, а перекладача з італійської під рукою не опинилось. Натомість Наталія Багмут зі сцени представила іноземців як «великих синів італійського народу, котрий також боровся проти нацизму у Європі». У  цей момент подумалось, що відсутність перекладача хоча б дещо рятує ситуацію. Адже присутні італійці, мабуть, були би дуже здивовані, дізнавшись, що союзний Гітлеру фашистський режим Мусоліні, який тоді панував в Італії, броварські чиновники чомусь вважають борцем проти нацизму.

[caption id=”attachment_37556” align=”aligncenter” width=”600”] Перед початком шоу - виступ дитячого оркестру[/caption]

Зрештою під супровід невмирущих творів Михайла Поплавського на сцену вийшли учасники конкурсу «Пан Мудрість» – 6 чоловіків літнього віку. Хтось з них – в кітелі та з медалями, дехто – у вишиванках, інші – у звичайних ділових костюмах.

[caption id=”attachment_37559” align=”aligncenter” width=”600”] Конкурсанти “Пан Мудрість - 2015”[/caption]

На першому етапі конкурсанти мали назватися і розповісти про себе. Однак цей процес тривав понад годину: кожен з учасників надто вже детально розповідав власну біографію, занурювався в спогади, описував стосунки з тодішнім начальством і т.д., і т.п.

Під час виступу другого конкурсанта організатори покинули спостерігати за пісочним годинником, що мав відміряти регламентний час на виступ, позаяк це втратило будь-який сенс.

Далі претенденти на звання «пан Мудрість» перейшли до демонстрації власних фото – це зайняло ще більше часу, ніж конкурс попередній, зокрема й тому, що згасле на цей час світло в залі все більше спонукало багатьох глядачів до сну.

Незважаючи на те, що багато спогадів та історій, розказаних учасниками, були дійсно досить цікавими, а деякі з них – і справді унікальними, сам формат конкурсу був обраний настільки невдало, що більшість зі сказаного багатьма глядачами просто лишилось непочутим. А йшлося і про майбутню книгу ветеранів будівельної справи «Як ми будували Бровари», і про сьогоднішнє «волонтерське» відновлення броварського аеродрому, і про саму історію міста, якої сьогоднішні конкурсанти бачили багато на власні очі.

На третій годині конкурсу в залі не лишилось й половини присутніх з початку – покинути «Прометей» вирішили і наші кореспонденти. На превеликий жаль, результати конкурсу «пан Мудрість» цього разу лишаються нам невідомими, хоча ми підозрюємо, що перемогли – мир і дружба!

Вже коли матеріал верстався на сайті, онлайн-видання At Brovary повідомило результати конкурсу на своїй сторінці. Так, титул “Пан Мудрість” цього року здобув Петро Пилипович Іваненко, інші конкурсанти також не лишились без нагород: ”Пан глядацьких симпатій” - Казаковський Гаррі Йосипович, ”Пан патріот” - Юрченко Микола Свиридович, ”Пан мужність” - Шевель Валентин Андрійович, ”Пан дружба” - Карпенко Михайло Григорович, ”Пан талант” - Горбов Сергій Борисович. Вітаємо чоловіків!

День другий, 9 травня

Власне 9-го травня – під час головного дня відзначення пам’ятних дат – відбулись і головні урочистості. О 10:00 розпочалась церемонія покладання квітів до пам’ятнику Невідомому солдату, де зібрався увесь місцевий істеблішмент: влада, духовенство, силовики і громадськість. Особливе місце відводилося, звісно, ветеранам: як Другої світової та війни в Афганістані, так і сучасним українським захисникам зі східного фронту.

Після вступного виступу беззмінної ведучої Наталії Багмут слово взяли представники церков.

Цікаво, що на відміну від офіційних заходів, які відбулися днем раніше, цього разу на заході були присутні священики відразу трьох конфесій, в т.ч. настоятель храму Петра і Павла Московського патріархату, очільники якого відомі своєю зневажливою позицією стосовно українських воїнів.

Кожен з них мав короткий виступ та молитву, в яких, передусім, йшлось про мирне небо над головою. Після цього слово взяв міський голова Ігор Сапожко, який задекларував загальне прагнення цивілізованого людства до того, щоб не було війни.

За ним свій виступ мали ветерани відразу трьох останніх воєн, в яких гинули українські солдати.

Зрештою, після салюту почесної варти офіційні особи, ветерани та усі бажаючі поклали квіти до Вічного вогню.

У цей час вже понад годину як тривав інший захід, що потрапив в «розклад» «Маєш право знати» - футбольний турнір на честь 10-ї річниці фанатської спільноти FBF. Змагання проходило на спортивному майданчику ЗОШ №7 (на якому нещодавно постелили нове покриття) і мав статус благодійного, позаяк кожна команда вносила грошовий внесок на потреби українських солдат.

Ще раніше свою участь у турнірі заявило 9 команд, серед яких були не лише ті, в яких грають власне фанати, а й «брендові» футбольні колективи такі як «Епіцентр» або «Самопоміч», що представляли власне підприємство або партію.

[caption id=”attachment_37591” align=”aligncenter” width=”600”] Активіст Андрій Саук захищає останні рубежі команди “Самопоміч”[/caption]

Турнір не міг похвалитись великою кількістю вболівальників: глядачами матчів буди переважно гравці інших команд, що чекали свого виходу на поле. Однак це не применшувало настрій, з яким футболісти виходили на поле: усі були готові битися до кінця.

Поруч зі стадіоном організатори турніру встановили мангал та скриньку для збору благодійних внесків: як нам пояснив один з них, скуштувати гриль-страви даватимуть тим, хто зробить внесок у скриньку FBF – зібрані кошти також мали піти на потреби учасників АТО.

Увесь турнір – а це понад 20 коротких матчів по 7 хвилин - закінчився вже по обіді. Перемогу здобули хлопці з ФК «Бур’ян», у фіналі їм програли футболісти «Епіцентру», а в матчі за третє місце перемогу здобула «OSSNOVA», яка й отримала символічну «бронзу». Зрозуміло, що після цього усі молоді спортсмени разом продовжили відзначення 9 травня, адже в таких турнірах все ж таки головне – це участь, а не перемога.

Ближче до обідньої пори пожвавився рух і в центральному міському парку. Цьогоріч, до речі, тут не було традиційних торгових наметів та імпровізованих генделиків на лоні природи, як те відбувається зазвичай. Водночас майже всю територію поблизу колишнього єврейського кладовища, запасного поля і далі аж до паркану з боку вулиці Кірова заполонили групи броварчан, які вийшли на пікніки. Водночас в поблизу фонтану та на «колі кохання» відбувались майстер-класи, спортивно-туристичні змагання та хорові співи ветеранів. Так, активісти однієї з місцевих ініціативних груп «Самопомочі» разом з броварською майстринею Ольгою Вайсеро організували колективне виготовлення символу Дня пам’яті та примирення – червоного маку, який можна причепити на одяг. Два невеликі столики волонтерів оточила група охочих і собі зробити такий символ, а паралельно активістки роздавали виготовлені маки перехожим ветеранам, дітям та й узагалі всім, хто мав таке бажання.

Буквально в сотні метрів звідси розпочинались велотуристичні змагання, що їх щороку на 9 травня організовує патріарх велуруху Броварів Володимир Зотов. Цього разу нашим кореспондентам вдалось нарахувати близько тридцяти велосипедів учасників – чисельність заходу чимдалі зростає.

[caption id=”attachment_37602” align=”aligncenter” width=”600”] Позаду конкурсантів - так і не прибрані з центральної частини парку стенди з проросійською пропагандистською символікою[/caption]

Як і в попередні роки учасникам змагань потрібно було якомога швидше пройти визначений веломаршрут, а на фініші – на швидкість встановити намет.  Власне, на фото нижче пан Зотов демонструє конструкцію ще радянського намету, який юним велотуристам доведеться збирати.

Пізніше, гуляючи по парку, ми ще не раз зустрічали учасників змагань на різних його етапах. Ось вони проїжджають біля входу до парку з боку вулиці Возз’єднання.

Останнім анонсованим заходом цього дня став розіграш кубку з футболу серед спортсменів ветеранів. На відміну від інших подій, цей турнір розпочався з досить значною затримкою, що не надто подобалось нечисленним вболівальникам, яких вже почало припікати обіднє весняне сонце.

[caption id=”attachment_37604” align=”aligncenter” width=”600”] Кубок в очікуванні володаря[/caption]

[caption id=”attachment_37605” align=”aligncenter” width=”600”] М’яч - в очікуванні гри[/caption]

Водночас варто зазначити, що незважаючи на те, що це футбольне дійство відбувалося на центральному міському стадіоні «Спартак», глядачів на трибунах воно зібрало не надто більше, ніж фанатський турнір на шкільному полі.

Після кількох досить емоційних та запеклих матчів переможцям був вручений кубок.

[caption id=”attachment_37608” align=”aligncenter” width=”600”] Не обійшлося без травм[/caption]

А кремезні чоловіки, хоч і не можуть похвалитися оптимальними футбольними кондиціями, вкотре довели: ветерани ще багато на що здатні!

Фото Миколи Кожемяки