Через роботу й свята якось забулось, що сьогодні – Всесвітній день свободи преси. В цей день, зазвичай, різноманітні моніторингові організації публікують свої звіти про ситуацію зі свободою преси в різних країнах, журналісти дають власні  оцінки цим явищам, а також згадують своїх колег, котрі загинули або були репресовані внаслідок виконання професійних обов’язків. А ще, обов’язково, цього дня багато хто складає списки найбільших ворогів журналістів і преси, перелік людей, котрі найбільше протидіяли вільному слову.

В Броварах, якщо я не помиляюсь, такого переліку ніхто досі не складав, хоча треба було б. Адже навіть в порівнянні із печальною ситуацією по країні загалом, в нашому місті з вільною пресою ситуація абсолютно катастрофічна. Всі комунальні ЗМІ танцюють під дудку влади, вважаючи, що їхня задача як журналістів – виключно оспівування вищого керівництва міста. В той час як намагання незалежних журналістів отримати ту чи іншу відкриту інформацію, як правило, натикається на перешкоджання з боку чиновників або просто бандитів.

Тому сьогодні я опублікую свій, суб’єктивний перелік найбільших ворогів вільної преси у Броварах, як я його бачу на основі останніх подій та інцидентів. На складення цього переліку мене надихнув допис журналіста «Української правди» Сергія Лещенка, який опублікував подібний перелік з представників чиновницького апарату всеукраїнського рівня. Як і Сергій, я обмежусь всього п’ятьма позиціями.

Тож зустрічайте - рейтинг ворогів вільної преси в Броварах:

  1. Міський голова Ігор Сапожко, як формальний очільник міста несе відповідальність за ситуацію з комунальними ЗМІ, які під час його каденції остаточно перетворились на рупор пропаганди міської влади, інструмент по створенню культу особистості вищого міського керівництва та в інформаційну зброю задля інформаційних атак на опонентів. При Сапожку броварські комунальні ЗМІ втратили останні ознаки об’єктивної та незаангажованої журналістики, відкинувши розвиток громадської комунальної   журналістики в Броварах на десятки років назад. Крім цього, радники Сапожка та працівники його апарату неодноразово грубо протидіяли незалежним журналістам при спробі отримання інформації, нерідко застосовуючи фізичну силу та залякування. Також час правління Сапожка досі не втратив чинність антиконституційний регламент броварської міськради, норми якого забороняють «не погодженим» владою журналістам потрапляти на сесії міської ради.

2. Міськрайонний прокурор Микола Гарник систематично ігнорує будь які звернення журналістів щодо перешкоджання журналістській діяльності. В своїх відповідях прокурор посилається виключно на внутрішню документації міської ради, хронічно ігноруючи норми Законів україни, зокрема Закону про інформацію. Не зважаючи на «залізобетонні» докази, які підтверджують факти перешкоджання журналістській діяльності з боку місцевих міліціонерів та чиновників, Гарник досі не притягнув жодного з винних до реальної відповідальності.

.

.

3. Голова Партії регіонів в Броварах, міський депутат Сергій Федоренко неодноразово називав журналістів (в тому числі й центральних ЗМІ) «купленими» та «проплаченими», не наводячи при цьому жодних доказів. Під час масових публічних заходів, організованих під егідою Федоренка, напади на журналістів та перешкоджання їхній діяльності стали систематичними.

.

.

4. Головний броварський міліціонер Сергій Семікоп. Для підлеглих начальника броварської міліції стало нормою перешкоджання журналістській діяльності під час відкритих заходів, що їх проводить місцева влада. Броварські міліціонери свого часу протизаконно не допускали журналістів на відкриті сесії міської ради, водночас жоден з порушників в погонах не був ні звільнений, ні покараний. Зараз громадський порядок під час сесії міської ради охороняють ті самі міліціонери, які раніше блокували приміщення на Гагаріна, 15 від броварських журналістів.

.

.

5. Радник мера Клавдія Сдобнякова систематично та грубо перешкоджає потраплянню журналістів на сесії броварської міської ради. Колишня вчителька, отримавши службове посвідчення з рук Сапожка тепер буквально кидається на журналістів коли ті намагаються пройти  на відкриті сесії. Сьогодні Клавдія Борисівна вже не може спинити працівників ЗМІ, проте звичка «грудьми лягати» на вході до міськради в Сдобнякової досі лишилась.

.

До цього переліку ще мали б потрапити, як це не парадоксально, керівники броварських комунальних ЗМІ, які, не зважаючи на те, що самі вважають себе журналістами, насправді роблять усе для того, аби вільна преса в Броварах не відбулась. Можливо, директор «Нашого міста» Ірина Куліш та головред «Брами» Анатолій Адамський потраплять в інші списки – пізніше, або написані не мною. Так само як і екс-опозиціонер, а тепер «регіонал» Дмитро Ратніков, котрий почав свою передвиборчу кампанію з «наїздів» на журналістів, які оприлюднюють неприємну для нього інформацію, замість того, аби прокоментувати, власне, саму інформацію.

Запозичуючи тезу того ж Лещенка, підкреслю, що даний список – достатньо суб’єктивний, заснований на моєму власному досвіді, відтак закликаю інших читачів та дописувачів МПЗ в коментарях ділитись іншою інформацією та називати імена тих, котрі зробили свій «внесок» в знищення свободи та демократії у Броварах, проте досі не відображені в цьому списку.